Як воно — бути ковбоєм у Дніпрі?

Цю колонку написав Max Paragraph — український кантрі-музикант з Дніпра.

Відчуваєш певну унікальність, бо ніхто в радіусі 500 км не грає в цьому жанрі. Але водночас почуваєшся самотнім: всі ми розкидані по Україні і важко знайти однодумців. Та мені все ж таки пощастило знайти компаньйонку. Цій жінці я довіряю: її смакам, її відчуттю музики. Іноді, мати лише одну кохану людину, яка підтримує тебе у творчості, цього цілком достатньо щоб рухатися уперед і не спинятися. Дякую Ася. 

Музика як психотерапія

Сонграйтінг, сам процес написання пісень дуже підтримує моє ментальне здоровʼя. Це як терапія. Коли працюєш над текстом або придумуєш мелодію чи аранжування — це настільки захоплює, що будь-які натяки на тривожність зникають самі собою. В наш час це актуально як ніколи. Не можу сказати що я тікаю у музику, скоріше вона заміняє мені психотерапевта і допомагає проживати якісь дуже глибокі емоції, а іноді навпаки щось просте, але необхідне. 

Музика як слід після себе

Звісно, для мене в музиці є щось спіритичне. Навіть якщо не вийде досягти визнання чи широкої впізнаваності за життя, після мене залишаться пісні. І кожного разу, коли хтось слухатиме мою музику, я ніби зможу на короткий час повернутися у світ живих. Мабуть тому ми зараз намагаємося записати якомога більше пісень і випустити лонгплей — наш перший повноформатний альбом.

Коли буде реліз поки сказати не можу. Значну частину роботи вже зроблено, але попереду ще багато. Дуже пощастило, що я сам звукорежисер і маю доступ до студії звукозапису. Це мій окремий «пешн» — робота зі звуком. Відповідальність за те, як звучатиме наш альбом, цілком на нас: від першого рядка в нотатках телефона, до фінальних штрихів на етапі мастерингу. І це ще не враховуючи візуальну складову та промоушен.

Так, ви правильно зрозуміли: випускати власну авторську музику — це цілодобова ненормована робота без жодної гарантії, що вона колись окупиться. І все одно для мене ця інвестиція свого часу здається найраціональнішою. А що врешті-решт залишається після нас?

Музика з запахом кави

Маючи постійну роботу баристою, я не змушений підточувати свою творчість під те, щоб вона мене забезпечила фінансово. Це дає інтуїції більше простору для маневру. Так, фултайм-робота забирає час і сили, але водночас допомагає переключитися. Особливо якщо працюєш у такому чудовому місці, як «Вперта Коза». Це по-хорошому заземляє. Бути дотичним до закладу, який презентує «правильне Дніпро», дуже круто.

Тут мене оточують свідомі люди. Для мене важливо, щоб цінності місця, де я працюю, збігались із моїми власними. Я з гордістю кажу людям, де працюю, й запрошую на каву, яку сам готую. Це чесна ручна праця — і якщо все зробити правильно, зварити смачну каву, це дарує приємне відчуття задоволення та реалізації.

Хоча робота з людьми іноді буває непростою і по-своєму виснажливою. Особливо якщо ви не робите «амірікано».

Музика як виклик

Бути артистом у Дніпрі — це виклик. Особливо якщо ти вийшов із каверів і ресторанів, а на інші майданчики тебе ще не запрошують. Але, мабуть, по-іншому ніяк.

Для мене, як для музиканта та звукорежисера з різним досвідом, сформувалося чітке розуміння: повага до своєї музи починається там, де закінчується кабак. І як тільки у тебе з’являється хоча б двоє слухачів, для яких твоє — це важливо й близько, ти вже автоматично несеш відповідальність. За звук, атмосферу, світло, вайб простору — все, що дозволяє цим двом людям по-справжньому відчути твій виступ.

Це змушує вигадувати і грати у неочікуваних місцях: наприклад, на острові о 7 ранку або в балці під час прибирання.

Музика в Дніпрі

У Дніпрі багато людей, які готові копати глибше, приходити на концерти не заради дешевого інтертейменту чи щоб поїсти. І замість того, щоб жалітися, ніби тебе ніхто не слухає, краще подумати: як і де можна зробити подію, куди прийде саме твоя аудиторія.

Я не розділяю суспільство. Воно само себе розділяє, коли приймає рішення не поцікавитись, з якого зерна зварена їхня кава, або куди піти на вихідних.

Митцям

Я не прагну бути прикладом для інших локальних артистів, але якщо мої слова когось надихнуть не загібатись — буду радий.

Зрештою, не варто забувати, що у всього, що ми робимо як митці є дуже важлива частина того, що ми робимо для себе. І весь абсурд у тому, що тільки коли щиро й відкрито вкладаєш у творчість те, що турбує особисто тебе, інші зможуть це відчути також. Старався для себе — допоміг іншим. Якось так.

Якщо у вас є експертна думка, досвід, яким варто поділитися, або важлива тема, яку ви хочете висвітлити — ми відкриті до співпраці! Надсилайте свої пропозиції на editor@dnipro.media