14 червня 2025 року в Києві відбувся дев’ятий КиївПрайд — правозахисна хода на підтримку рівних прав для ЛҐБТІК+, до якої долучилася і редакція Dnipro.media. Під гаслом «Разом до рівності та перемоги» на вулиці столиці вийшли близько півтори тисячі учасників. Головними вимогами акції стали ухвалення законопроєкту №9103 — про запровадження цивільних партнерств для одностатевих пар, а також законопроєкту №5488, який має захистити ЛҐБТІК+ від злочинів на ґрунті ненависті.
Окрім маршу в столиці, за роки незалежності в Україні з’явилася низка регіональних прайдів — як в містах-мільйонниках, так і в районних центрах. Тим часом КиївПрайд традиційно збирає людей з усіх куточків країни. Цього року з різних колон лунало: «Київ-прайд!», «Харків-прайд!», «Львів-прайд!», «Запоріжжя-прайд!», «Донецьк-прайд!»… У цей момент постало питання: а де Дніпро?
Де ДніпроПрайд? В останній день Міяця Гордості Dnipro.media разом з МАРКО І КРАПКА, журналістом та ґей-активістом, дослідили це питання та намагались з’ясувати: чому за 34 роки української незалежності в Дніпрі — одному з найбільших міст, де живе понад мільйон людей, так і не відбулося жодного прайду. І чи побачимо ДніпроПрайд у майбутньому?
Передісторія: як виник прайд?
Прайди з’явилися на зламі 1960-1970-х років.
Прайди — це масові мітинги, на яких люди вимагають рівних прав для ЛҐБТІК+* та скасування дискримінаційних законів
Зазвичай прайди мають формат не статичної акції, а ходи, яка проходить центральними вулицями великих міст. Першими прайдами часто називають Стоунволлські бунти — серію масових протестів і заворушень, що відбулися у Нью-Йорку та інших містах США у 1969 році. Вони стали відповіддю ЛҐБТІК+ на чергові поліцейські рейди у ґей-барах, під час яких, зокрема, затримували переважно гомосексуальних чоловіків, ув’язнювали їх і могли скеровувати на примусове психіатричне «лікування».
*ЛҐБТІК+ — абревіатура на позначення сукупності лесбійок, ґеїв, бісексуальних та трансґендерних, інтерстатевих (народжених з чоловічими та жіночими статевими ознаками) людей, а також квірів — як загального терміну на позначення людей, які не є гетеросексуальними та/або цисґендерними
Втім, менші акції протесту відбувалися в США та Європі, зокрема в Німеччині, ще на початку 1960-х років. Після Стоунволу традиція прайдів закріпилася, вони набули форми, близької до сучасних маніфестацій.
Що таке прайд сьогодні?
У світі спостерігається значний дисбаланс у ставленні суспільств до прав ЛҐБТІК+: якщо в низці європейських країн законодавчо заборонена так звана «репаративна терапія»*, то в окремих країнах Азії та Африки гомосексуальність досі криміналізована, а в деяких випадках передбачена смертна кара.
*псевдомедичні, часто жорстокі практики, спрямовані на зміну гомосексуальної орієнтації на гетеросексуальну
Тому сучасні прайди мають дещо різний вигляд: у більшості сталих демократій, де за десятиліття боротьби вдалося досягти суттєвих змін, вони більше нагадують фестиваль, ніж протест.
Натомість в Україні та більшості країн Східної Європи прайди досі мають форму мітингів, де основна ціль — політичні вимоги до влади надати рівні права. Для організаторів і учасників таких акцій зберігається реальна загроза нападів, насильства та провокацій як під час, так і після проведення.
Прайди також сприяють підвищенню видимості ЛҐБТІК+ та подоланню стереотипів.Так, наприклад, про те, що ЛҐБТІК+ є в армії, українське суспільство почало дізнаватися тільки тоді, коли гомосексуальні та трансґендерні військові активно заговорили про себе, а з 2019 року почали виходити окремою колоною на прайді у Києві.
Шлях до першого київського прайду
Україна стала однією з перших країн, які після виходу з СРСР скасували радянський закон про кримінальне переслідування гомосексуальних людей. У перші два десятиліття незалежності ЛҐБТІК+ в Україні поступово виходили з тіні, лише у 2000-х почали з’являтися перші тематичні правозахисні організації.
У 2001 році Нідерланди першими у світі легалізували одностатеві шлюби, після чого до цього тренду почали долучатися інші країни. В Україні ж ситуація залишалася незмінною: ЛҐБТІК+ продовжували бути майже невидимими в суспільстві, змушені приховувати свою ідентичність, а на політичному рівні питання прав одностатевих пар навіть не порушувалися.
Натомість у великих містах поступово почали формуватися спільноти майбутніх активістів. Ідея проведення першого прайду, який згодом отримає національну назву «Марш рівності», поступово назрівала. Зрештою, 2013 року в Києві близько сотні людей вийшли на марш, попри судову заборону. Тоді «противники» прайду намагалися прорвати кордон правоохоронців, вирвали з рук кілька плакатів і жбурнули петарду в учасників. І це попри те, що марш довелося проводити не в центрі Києва, а на Шулявці.
Де Дніпро прайд?
Після першого маршу в Києві і до 2022 року масові прайди або менші прайд-акції відбулися у Харкові, Одесі, Запоріжжі, Херсоні, Кривому Розі. До початку повномасштабної війни росії проти України Дніпро залишився найбільшим містом України, в якому жодного разу не проводили прайд.
Наприклад, у Запоріжжі в 2020 році відбувся перший і поки єдиний Марш рівності. Попри це, захід зібрав близько тисячі учасників — чималу кількість, зважаючи на те, що зазвичай перші марші в нових містах залучають лише невелику групу найбільш найбільш сміливих учасників.
Де прайд у Дніпрі, чому його досі не було, і чи можливий він у майбутньому? Щоб відповісти на це, звернемося до історії українських прайдів, які вже відбулися в інших містах.
Київ прайд: спільна справа всіх
Перший київський «Марш рівності» планували провести ще у 2012 році, проте його скасували через численні погрози насильства. У 2013 році він таки відбувся, але частина активістів вважає цю спробу настільки «чорновою», що не зараховує її до повноцінних прайдів. У 2014 році через початок війни росії проти України марш не проводили. Наступна спроба відбулася у 2015-му — коли у 250 учасників знову пролетіли петарди. Лише у 2016 році марш рівності зібрав близько двох тисяч людей і вперше пройшов відносно безпечно.
Хто зробив це можливим? Громадську організацію «КиївПрайд» офіційно зареєстрували лише у 2016 році. До складу співзасновників увійшли активісти з усієї України: Харкова, Херсона, Тернополя, Кривого Рогу та Запоріжжя. Цей перелік цих міст частково окреслює карту майбутніх регіональних прайдів.
Нині Анна знову очолює команду «КиївПрайду», забезпечуючи разом із невеликою командою можливість для ЛҐБТІК+ виходити на наймасштабнішу акцію в країні — навіть попри всі ризики, виклики й загрози.
Харків прайд: місто сонця і свободи
Перші марші в Києві відбулися в тому числі завдяки харківським активіст(к)ам. Прайдові історіі Києва й Харкова тісно переплетені. Анна Шаригіна — одна зі співзасновниць «КиївПрайду» і організаторка перших маршів.
Згодом вона заснує у Харкові жіночо-лесбійську організацію «Сфера», яка у 2019 році організує перший Харків прайд, на який одразу ж прийде близько 2 тисяч людей. Завдяки її роботі голоси ЛҐБТІК+ у Харкові не згасли навіть під час пандемії COVID-19 та повномасштабної війни.
Нині Анна знову очолює команду «КиївПрайду», забезпечуючи разом із невеликою командою можливість для ЛҐБТІК+ виходити на наймасштабнішу акцію в країні — навіть попри всі ризики, виклики й загрози.
Прайди в Одесі, Кривому Розі та Херсоні
Історії прайд рухів у цих містах — подібні. Вони не претендували на статус масштабних подій, але проводилися системно, завдяки роботі невеликих локальних організацій. Наприклад, в Одесі прайдові заходи змогли відбутися 8 років поспіль. Провести марш вдавалося не завжди — у перші роки його неодноразово забороняла міська влада.
Кривий Ріг також проводив кілька прайдів, хоч і нечисельних. А в Херсоні ситуація була взагалі цікава — в 2016 перший прайд анонсував один з депутатів міськради, від чого були в шоці самі ЛҐБТІК+, і на захід прийшли… 3 людини. Та вже з наступного року й надалі прайд-акції почали організовувати активісти.
Повномасштабна війна та нові реалії
Чи потрібен марш ЛҐБТІК+ в Україні під час повномасштабної війни? Відповідь на це питання найчастіше намагаються дати всі, крім самих ЛҐБТІК+. Упродовж перших двох років після початку повномасшатбного вторгнення року серед активістів панував консенсус: пріоритетом є збереження єдності та країни, тож від проведення вуличних акцій тоді відмовилися.
Крім того, чимало ЛҐБТІК+ мобілізувалися, виїхали за кордон або переїхали у безпечніші регіони. Проте, поки ЛҐБТІК+ пожертвували голосом заради єдності, початок 2024 року відзначився чи не найбільшою кількістю випадків насильства з мотивів ненависті. Лише за перші кілька місяців у новини потрапили з десяток історій: сусіди побили одностатеву пару в Одесі, в Києві група чоловіків напала на дівчат з райдужними значками на сумках, у Львові побачили трансґендерну військову, яка приїхала зі служби на похорон своєї матері…
Після цього вже влітку 2024 року, попри небезпеку та тиск поліції, КиївПрайд повернувся на вулиці. Учасники вимагали належного розслідування та справедливого покарання за напади на ЛҐБТІК+ і законодавчого визнання цивільного партнерства для одностатевих пар.
А в 2025 році розпочалася прайд-історія Львова: 14 червня в місті відбулася перша публічна акція львівських ЛҐБТІК+, яка готувалася й визрівала останні п’ять років.
ЛҐБТІК+ у Дніпрі є
Наукові дослідження свідчать, що близько 10% людей у будь-якому суспільстві можуть мати повністю або частково гомосексуальну орієнтацію — якщо враховувати не лише ідентичність, а й досвід, емоційний потяг чи поведінку. ХЧи побачимо ми колись Дніпро прайд?оча ця цифра є умовною та походить із ранніх досліджень Альфреда Кінзі, вона досі використовується як орієнтир для усвідомлення сталого рівня присутності ЛҐБТІК+ у будь-якому суспільстві.
Тож Дніпро — точно не виняток. За даними організацій, що працюють у сфері профілактики ВІЛ, Дніпропетровщина стабільно входить до трійки регіонів України з найбільшою кількістю чоловіків, які мають секс із чоловіками*.
*відповідно до статистичних даних, зібраних самими організаціями
Сказати, що в місті немає жодних ЛҐБТІК+ ініціатив — неправда. У Дніпрі діє кілька громадських центрів, які займаються тестуванням на ВІЛ, профілактикою інфекцій, а також організовують культурні й соціальні події: кінопокази, зустрічі, настільні ігри. До кінця 2024 року в місті також працював осередок всеукраїнської організації «Інсайт». Хоча заходи були закритими, ця ініціатива допомагала гуртувати локальну спільноту. На жаль, у 2025 році осередок припинив свою роботу.
Чи побачимо Дніпро прайд?
Сьогоднішні реалії руху за права ЛҐБТІК+ в Україні — «все стало набагато складніше» в умовах повномасштабної війни, на кінець якої навряд можна сподіватися найближчим часом. Але проблеми не зникли: права ЛҐБТІК+ досі законодавчо не закріплені, а випадки насильства й далі трапляються регулярно.
Щодо Дніпра — місто не є якимось особливим чи «поганим», де прайд неможливий. В інших містах України марші рівності відбулися лише тому, що в них знайшлося кілька людей, які знайшли в собі сміливість їх організувати.
Як правило, це досвідчені активісти. Молодь часто має ідеї, але їй бракує досвіду для організації заходів — особливо в умовах ризику тиску чи перешкод з боку правоохоронців або місцевої влади. Львів довго «пас задніх» — і лише у 2025 році там відбулася перша прайд-акція.
Що потрібно Дніпру? Дві-три достатньо впевнені та рішучі людини, які зможуть:
- витримати тиск і вести переговори з місцевою владою та поліцією щодо права на мирне зібрання;
- подбати про безпекові заходи — щоб учасники заходу мали змогу зібратися у безпечному середовищі та після без перешкод розійтись;
- зробити публічний анонс — щоб люди, ЗМІ та союзники дізналися й прийшли.
Європейська площа, проспект Яворницького чи Набережна?
Яким міг би бути прайд-марш у Дніпрі? Де саме він би пройшов і скільки людей зібрав? Адже марш рівності — це насамперед політична акція протесту та видимості.
Прайд не може відбуватися на околицях чи в спальних районах — хоча протягом усієї історії українських прайдів організатори щоразу стикаються з «наполегливими проханнями» перенести захід якнайдалі від публічного простору та людських очей.
Акцент — на центральному громадському просторі, максимальної публічності та близькості до головної адміністративної будівлі, у випадку Дніпра, це міська рада. Щоб і суспільство побачило, і чиновники почули.
Потенційно ДніпроПрайд міг би вперше зібрати близько тисячі людей, як це було у Харкові, та пройти маршрутом від Європейської площі проспектом Дмитра Яворницького до будівлі міської ради, з завершенням біля Дніпропетровської ОДА або в парку Лазаря Глоби. Але все ще залежатиме від викликів і кількості противників, які можуть зібратися на протидію акції.
Чи можливий ДніпроПрайд під час повномасштабної війни?
Хтось скаже «не на часі», хтось — що надто небезпечно. Але якщо звернутися до досвіду: у Харкові прайд-акції успішно відбулися у 2023 та 2024 роках, попри російські війська за 40 км від міста.
Чи на часі? ЛҐБТІК+ також є в армії, перебувають на фронті, ризикують життям щодня. Та поки держава роками не надає базового права на партнерство, їхні близькі залишаються юридично невидимими. Вони не мають права на спадок, на поховання чи на державну компенсацію, як це передбачено для офіційно визнаних сімей.
Чи побачимо ми у Дніпрі прайд? Залежить від ініціативи, підтримки громади і тих, хто готовий зробити перший крок.
Сподобалася стаття? Став вподобайку!
5