Сьогодні не виникає сумнівів у важливості пам’яті про політичні репресії. Здавалось би, Україна виграла битву за пам’ять: опір забуттю, публічне визнання злочинів, правові акти й меморіальні дні створили історичний імунітет. Проте сучасна війна нагадала про повторення уроків. Катування, зникнення, переслідування, полон — це знову наша реальність. Кого переслідувала радянська влада на Дніпропетровщині? І скільки їх сьогодні — тих, хто був дітьми «ворогів народу»?
Про це журналістам Dnipro.media розповів Іван Дремлюга — голова ГО «Дніпровське товариство політичних в’язнів та репресованих» та очільник регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ДніпроОВА.
Масштаби терору: Дніпропетровщина в цифрах
Третя неділя травня — День пам’яті жертв політичних репресій. У 2025 році вона припала на 18 травня — той самий день, коли ми згадуємо депортацію кримськотатарського народу. Обидві дати — нагадування про те, що радянський режим був репресивним до всіх, хто мислив інакше, мав іншу віру, походження або смів чинити спротив системі.
На думку Івана Дремлюги, поразка Української революції 1917–1921 років сприяла утвердженню тоталітарного режиму, який спирався на ідеологію. Більшовики змогли переконати частину українців, що головне — не державність, а соціальна рівність. Попри репресії, у 1930-х роках на Дніпропетровщині виник повстанський рух. Саме комуністична ідеологія стала інструментом придушення національного руху.
За даними ДніпроОВА, з 1927 по 1990 рік в Україні було заарештовано понад мільйон осіб. Із них 545 тисяч засудили, щонайменше 140 тисяч — розстріляли. У період від кінця 1920-х до початку 1950-х років з України примусово виселили близько 2 мільйонів 880 тисяч селян та членів їхніх родин, яких радянська влада визнала «куркулями».
За офіційними даними, лише упродовж 1937–1938 років в Україні було засуджено 198 918 людей. Близько двох третин із них отримали вирок до розстрілу, решту відправили до в’язниць і виправно-трудових таборів. Інші форми покарання застосовувалися рідше — менш ніж в 1 % випадків. Лише 0,3 % засуджених були звільнені.
На Дніпропетровщині за ті два роки репресували 29 521 людину — понад 5 тисяч із них розстріляли. Для регіону з населенням близько 3,4 мільйона це була масштабна хвиля терору.
Інженери, селяни, вчителі, військові, священники, митці. Постраждали цілі родини: десятки тисяч розкуркулили або депортували. Їхніх дітей таврували як «нащадків ворогів народу» — їм забороняли навчатися, будувати кар’єру, навіть спілкуватися з рідними. Сьогодні саме ці люди становлять найбільшу частину живих свідків репресій.
Реабілітація та реабілітовані на Дніпропетровщині
Політичні репресії — це не лише арешти чи ув’язнення. До них належать заслання, примусове переселення, позбавлення громадянства чи майна, заборона на професію, примусове лікування в психіатричних закладах, а також переслідування родичів. Реабілітація — це правовий механізм, що покликаний відновити гідність, добре ім’я та історичну справедливість постраждалим унаслідок політичних репресій у період комуністичного режиму 1917–1991 років. Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років», у редакції 2018 року, регламентує, як відновлюється ця справедливість.
Хто може подати заяву на реабілітацію:
- особа, яка зазнала репресій;
- її родичі або спадкоємці;
- громадські організації;
- Уповноважений Верховної Ради з прав людини;
- Український інститут національної пам’яті.
Справа розглядається на регіональному рівні — відповідною комісією при обласній адміністрації, а остаточне рішення ухвалює Національна комісія при Українському інституті національної пам’яті. Після ухвалення рішення воно публікується офіційно.
У новій редакції закону чітко визначено два статуси: реабілітовані та потерпілі від репресій. Раніше існувала окрема категорія — реабілітовані члени сімей, яку згодом інтегрували в категорію «потерпілих».
Менше заяв — більше консультацій
За словами Івана Дремлюги, голови регіональної комісії у Дніпропетровській області, станом на 2019 рік було подано понад 20 заяв, передано 10 справ Нацкомісії і 122 особи отримали статус потерпілих. Часто одна справа охоплює не одну людину, а цілу родину.
Також Йосип Гевчук із Кривого Рогу був визнаний борцем за незалежність України у ХХ столітті. Але відповідно до іншого Закону — «Про вшанування пам’яті і визначення статусу борців за незалежність України» (2001 року, зі змінами 2023 року), цей статус можуть отримати учасники УПА, Народного Руху та інших організацій, які боролися за незалежність до 1991 року.
«До 2020 року наша комісія входила до п’ятірки найактивніших в Україні. У 2023-му було три звернення, торік — жодного. Зараз ми більше консультуємо — зокрема, соцпрацівників, які не завжди розуміють специфіку закону. Це громадська, безоплатна робота. Але ми отримуємо моральне задоволення, коли можемо допомогти людям», — говорить голова регіональної комісії.
Останні справи стосуються — нащадків репресованих. Це діти, народжені в засланні або в родинах дисидентів, які все життя зазнавали соціального тиску. За словами Івана Дремлюги, у 2011 році, за даними Пенсійного фонду, в Дніпропетровській області на обліку перебувало понад тисячу осіб, визнаних репресованими. Станом на 2025 рік таких людей в області залишилося приблизно 100, у самому Дніпрі — лише близько 20. Щороку ця цифра зменшується.
Соціальна підтримка в Дніпрі
«Завдяки неодноразовим зверненням членів ГО «Дніпровське товариство політичних в’язнів і репресованих» до міського голови Бориса Філатова нам вдалося його переконати, і в 2022 році у Дніпрі запровадили щомісячну грошову допомогу постраждалим від політичних репресій», — розповідає Іван Дремлюга.
Йдеться про виплату в розмірі одного прожиткового мінімуму — понад тисячу гривень. Вона фінансується з міського бюджету. Програму затвердили на 15-й сесії міськради у межах Комплексної програми соціального захисту мешканців міста на 2022–2026 роки. У 2022 році допомогу отримували до 40 осіб, зараз — близько двадцяти. Це передусім члени родин репресованих — подружжя та діти, які жили з ними і теж зазнали переслідувань за політичними ознаками.
Однак ситуація в регіоні нерівномірна. В багатьох громадах, наприклад, у Павлограді, навіть мінімальна допомога не виплачується — через нестачу фінансування або байдужість місцевої влади. Іван Дремлюга наводить приклад жінки з Сєвєродонецька німецького походження, яка отримала довідку про реабілітацію, посвідчення та консультацію, і тепер має право на доплати в Дніпрі. Водночас у Павлограді аналогічна підтримка відсутня.
За законом, пільги та компенсації включають:
- Грошова компенсація: одна мінімальна зарплата за кожен місяць ув’язнення або примусового лікування (не більше 75 місяців). Одразу виплачується до 15 зарплат, решта — протягом 5 років або одноразово.
- Соціальні гарантії: потрійний облік трудового стажу, пільги на ліки, лікування, проїзд, житло, комунальні послуги, телефонізацію, автотранспорт (за медичними показаннями).
- Безоплатна правова допомога з питань реабілітації. Компенсації не передаються у спадок, якщо вони не були призначені до смерті постраждалого.
Перехідний етап у ГО «Дніпровське товариство політичних в’язнів і репресованих»
Громадська організація працює в Дніпрі з 1993 року. Спершу як осередок Всеукраїнського товариства, а з 2016-го, через складнощі з юридичним оформленням, її було зареєстровано як окрему структуру. Відтоді її діяльність координував ветеран визвольного руху Іван Дремлюга.
Товариство має два основні напрями:
- підтримка жертв репресій та їхніх родин — юридична, гуманітарна, медична допомога літнім людям;
- збереження історичної пам’яті — поїздки до місць трагедій, встановлення пам’ятних знаків, зустрічі з молоддю.
При організації діє аматорський хор «Січеславці», який виконує повстанські й стрілецькі пісні, зберігаючи живу історію через музику. Сьогодні в ньому залишилося лише двоє солістів.
«Ми працюємо без фінансування, без приміщення, на громадських засадах, але з великим моральним сенсом — бути корисними людям», — говорить Іван Дремлюга.
Наразі він передає керівництво організацією, залишаючись у перехідному статусі. Ймовірним новим головою називає кандидата історичних наук, майора ЗСУ Олега Репана, але він на військовій службі. А комісію з реабілітації при Дніпропетровській ОДА, якою раніше опікувався Дремлюга, може очолити доктор історичних наук, професор Олександр Нікілєв.
У 2025 році, в умовах повномасштабної війни, згідно з резолюцією №2573 Парламентської асамблеї Ради Європи, понад 65 тисяч українців були визнані зниклими безвісти, військовополоненими або незаконно ув’язненими цивільними.
Читайте також: Як росія окуповувала Крим: початок російсько-української війни
Сподобалася стаття? Став вподобайку!
0