27 вересня у Дніпрі відкрили «Осередок антиагресивної культури» — простір громадської організації «Рівність та підтримка». Тут планують об’єднувати людей навколо ідеї людяності, протидії дискримінації та культурі агресії. На відкритті зачитали «Маніфест людяності», виступили представники громадських організацій, медіа й активісти, а також презентували фотовиставку «За межами мовчання».
Детальніше про осередок та про те, як відбувся захід — в матеріалі Dnipro.media.
Що таке «Осередок антиагресивної культури»
Засновники осередку позиціонують його як простір, де люди можуть об’єднатися з однодумцями та протидіяти культурі агресії, що вкорінилася в суспільстві.
Завдяки простору громадська організація «Рівність та підтримка» планує об’єднувати людей та разом із ними протидіяти дискримінації, страхам та упередженням. Окрім цього, у просторі люди зможуть дізнаватися більше про людяність та способи боротьби з небажаною агресією.
Як пройшов захід
На початку засновниця ГО «Рівність та підтримка» та «Осередку антиагресивної культури» Олена Корінь виступила із промовою про важливість відкриття подібного простору саме зараз.
«Часто людина повертається в те саме середовище, яке і породило її страждання. І саме тому рівень агресії в суспільстві не знижується. Агресія живе не лише в окремих випадках, вона присутня в нашому щоденному житті. Тому ми тут, щоб створити середовище, де є місце прийняттю, увазі й людяності. Місце, де агресія трансформується, а не накопичується.
«Осередок антиагресивної культури» — це крок до нової реальності. Це простір, де ми вчимося не тільки слухати, а й відчувати, чути одне одного.
Тут людяність іде з нами до наших родин, у школи, на роботу, у міський простір. Якщо ми разом відкриватимемо простір без агресії, кожна людина зможе повертатися не до травм, а до підтримки», — Олена Корінь.
Після виступу слово взяв Роман Вінниченко — засновник Prometey Hub, у якому відкрився осередок. Він привітав команду проєкту та зазначив, що вважає за честь долучитися до розвитку культури людяності.
«Підніміть руки ті, хто хоч раз відчував приступи агресії й виплескував їх назовні криком. Я б підняв усі кінцівки, які маю. Для мене ця тема дуже особиста. Наприклад, коли їжджу за кермом, часто зриваюся на крик. Але завжди з зачиненими вікнами, бо інакше мене б тут не було. Ба більше, я несу це далі — у побут, у звичайне життя, у роботу. Не завжди вмію відфільтрувати.
Саме тому відкриття простору, де я можу уособлювати щось добре, хоча насправді у мені є й не надто гарне, — це виклик. І я свідомо його приймаю», — Роман Вінниченко
По закінченню промови Prometey Hub та ГО «Рівність та підтримка» підписали меморандум про співпрацю.
«Маніфест людяності»
Далі молодь зачитала «Маніфест людяності».
«Ми ті, хто відчуває. Ми ті, хто не може більше мовчати. Ми ті, хто обирає бути людьми. Агресія отруїла наше повітря. Вона у словах, що принижують. У поглядах, що знецінюють. У законах, що виключають. У примусі, у мовчанні, в байдужості. У хейті, насмішках, цькуванні, у приниженні. У примушуванні, підкорі, у війнах, у вбивствах.
Ми говоримо «Ні» в будь-якій агресії, спрямованій проти людини. Людина не має права знищувати, принижувати, контролювати іншу людину. Ми визнаємо, агресія є всередині кожного і це природно, але ми обираємо інший шлях — проживати й трансформувати її так, щоб вона не шкодила іншій людині. Ми створюємо простір, де можна бути собою: справжнім, вразливим, живим.
Ми говоримо «Так» культурі дії без насильства, культурі взаємності, культурі збереження людини. І перший наш крок — прийняти людину в собі, другий — прийняти людину в інших. Це не слова, це вибір, це маніфест, це початок. Ми — рух антиагресії»
Під час усього заходу люди мали змогу підписати «Маніфест людяності».
Виступи спікерів
Єлизавета Рибалко
Першою виступила психологиня Єлизавета Рибалко, яка розповіла про природу агресії та як варто суспільству працювати із нею.
«Злість — це природний стан, який дає нам енергію. У нас фізично відбувається викид гормонів, які дозволяють бігти швидше, стрибати вище, бити сильніше. Але що може спровокувати появу такого сигналу? Потреба захистити себе. Потреба відстояти те, що ми вважаємо цінним та важливим для нас. Тому ми як суспільство не можемо просто реагувати на агресію. Недостатньо звинуватити агресора й на цьому зупинитися»
Психологиня закликала глибше аналізувати ситуації, ставити запитання: чому людина поводиться саме так? Яка за цим стоїть потреба? Водночас вона нагадала, що злість — природна емоція.
«Ми обираємо інший шлях — трансформувати та проживати цю енергію. Але часто в людей, які вже відчувають агресію, просто немає сил. Вони можуть почуватися загнаними в кут. Адже агресія — це не лише про злість, а й про страх.
Тож питання: як ми можемо допомогти людям, які відчувають агресію? Створюючи простір, де вони зможуть відкрито говорити про свої переживання без засудження — з прийняттям. Де будуть інструменти, як трансформувати та проживати цю енергію»
Психологиня також наголосила: емоційна зрілість — це здатність будувати комунікацію, враховуючи як власні емоції, так і почуття інших.
Руслан Ширінов
Наступним виступив урбаніст Руслан Ширінов. Він розповів про агресивне середовище дніпровських вулиць для людей, зокрема для маломобільних.
«Ми виходимо зі своєї квартири, і ми опиняємося де? На вулиці. На жаль, в умовах України, та в цілому Дніпра, вулиці — це досить агресивне середовище, яке провокує стрес і конфлікти, здавалося б, на рівному місці.
Я живу в 9-поверхівці, виходжу з дому, і під під’їздом завжди хтось паркується. І маю вибір: або страждати, або зробити зауваження — і відразу конфлікт. Хоча його й не мало бути.
Потім я прямую на зупинку, і тут відбувається штурм тролейбуса або автобуса. Потрібно пхатися, потрібно щось комусь доводити, що ось я тут перший стояв. Це такі очевидні речі, які дуже сильно впливають на наше повсякденне життя»
Він зазначив, що є маломобільна категорія людей в суспільстві:
- люди з інвалідністю,
- з тимчасовими травмами,
- літні люди,
- батьки з візочками.
Також він підкреслив, що маломобільними є навіть ті люди, які просто несуть важкі сумки з магазину.
«Вони потребують відповідної, справедливої інфраструктури в місті, для того, щоб мати змогу самостійно і вільно пересуватися і не відчувати приниження. Натомість сервіс, який би це забезпечив, у місті майже відсутній»
Окремо він звернув увагу на проблему ДТП:
«Знаєте, ми зараз боїмося шахедів, ракет, і це нормальна реакція. Але протягом багатьох десятиліть чомусь у суспільній свідомості виникла певна толерантність до того, що можна загинути в ДТП. Тобто це сприймається як буденність.
Я майже щодня читаю в новинах: хтось загинув на пішохідному переході, на зелене світло. І не можу зрозуміти, як це можливо. Життя знецінене. У цивілізованих країнах з цим борються. Хотілося б, щоб і в Дніпрі під час війни люди не гинули під колесами»
Ніка Єгорова
Після чого виступила шеф-редакторка та співзасновниця Dnipro.media Ніка Єгорова про те, наскільки багато в інформаційному просторі культивується агресія.
«Одна з головних причин, чому ми взагалі з моєю співзасновницею Анею Матвієнко заснували медіа — це розуміння, що я не читаю жодного медіа в Дніпрі. Думаю, багато хто з вас користується телеграм-каналами. Але щоб зайти на сайт, почитати новини, заглибитись у статті, порефлексувати — таких сервісів майже немає. Або я не їхня цільова аудиторія.
Хочу вам розказати трошки статистики: у Дніпрі один з найвищих показників новин про ДТП, катастрофи й надзвичайні ситуації в Україні. Це цифри 2023–2024 року, але я сумніваюся, що в рамках війни у Дніпрі щось помінялося: кожна третя новина — це про ДТП або кримінал; кожна четверта — про “прильоти” та воєнні дії; кожна дев’ята — про наслідки воєнної агресії»
Вона зазначає, що подібний потік інформації перетворюється на постійне агресивне повідомлення: «Усе буде погано. Ми всі помремо: тебе зіб’ють на зеленому світлофорі, або прилетить ракета, або прилетять уламки від шахедів». Ніка Єгорова підкреслює, що у топ-10 регіональних медіа подібний контент є основним джерелом трафіку.
«Коли ми починали Dnipro.media, ми свідомо відмовилися від новин про ДТП і кримінал. Єдине виключення — це кримінал, пов’язаний із корупційними викликами. Бо знали: якщо підхопити хвилю «все погано» — загубимось. По-перше, цю нішу впевнено зайняли місцеві телеграм-канали й медіа. Ми їм не конкуренти в потоці ДТП і катастроф. По-друге, ми свідомо не хотіли приєднуватися до цього інформаційного потоку.
Ми заснували незалежне медіа, щоб писати про культуру, місцеве самоврядування, громадські ініціативи. Щоб громада знала свої права. Щоб розуміла, що таке самоорганізація. Щоб побачила: Дніпро — класне, мультикультурне й унікальне місто».
Вона наголосила, що під час створення медіа робився акцент на людей, яким не байдуже, які готові сказати: «Я маю голос, я маю критичне мислення, і я знаю, що живу у класному місті. Я не хочу доєднуватися до потоку “Все погано”. Хочу формувати спільноту, що робить це місто кращим. Хочу розказати свою історію».
«Я дуже рада, що люди хочуть вибирати для себе інший контент, замість того, щоб знову й знову підживлювати цю агресію, що «все погано». Я хочу, щоб цей простір і контент, який вас оточує, змінювали вас і місто на краще.
Поліна Зирянова
Останньою виступила представниця громадської ініціативи «Queer Space» Поліна Зирянова, яка розповіла про дискримінацію ЛГБТ+ людей.
«Наша організація реалізує програми для ЛГБТК+ людей, адже в Україні дискримінація часто проявляється на різних рівнях. Мені імпонує те, що раніше психологиня говорила про потребу об’єднуватися — і це одна з головних задач нашої роботи. Але наша адвокація не обмежується питаннями ЛГБТК+ — законопроєкт 13597 стосується також людей з інвалідністю, релігійних громад та інших вразливих груп, що важливо також у нашому суспільстві, у Дніпрі»
Вона додала, що дуже важливо відслідковувати можливості для змін і поширенню поваги до інших людей. Тому що це може зменшити агресію і підняти рівень людяності в суспільстві. Поліна Зірянова Вона поділилася особистим досвідом:
«Я дуже часто стикаюся з агресією: від упередженого ставлення через зовнішність до зовсім несподіваних ситуацій. Наприклад, я йшла вулицею і відривала наліпки. І один хлопець вирішив зробити зауваження мені й почав спілкуватися агресивно: виставляти руки і погрожувати тим, що зараз у мене будуть проблеми. Хоча ми просто йшли, і він міг пройти повз. Але він вирішив агресивно відреагувати, тому довелося захищатися.
Хочу, щоб таких ситуацій було менше. Щоб люди мали можливість говорити про свій досвід, ділитися болем, і щоб їх слухали. Щоб агресія в суспільстві зменшувалася»
Фотовиставка «За межами мовчання»
На виставці були представлені фотографії людей, які зіткнулися з дискримінацією та проявами агресії. Світлини для виставки підготував фотограф Гера Губанов.
Майбутні плани «Осередку антиагресивної культури»
Про подальший розвиток простору розповіла засновниця «Осередку антиагресивної культури» Олена Корінь:
«Ми налаштовані на співпрацю з іншими громадськими організаціями: громадами, фондами, ініціативами. І, звісно, до нас може приєднатися будь-яка людина. Лише об’єднавшись, ми зможемо щось змінити. Починаємо з підписання меморандумів та партнерства з іншими організаціями».
Олена підкреслює, що простір бачить себе як місток між жертвою й агресором:
«Більшість організацій працює лише з жертвами. А ми хочемо почути обидві сторони. Зрозуміти, які проблеми є по той бік конфлікту, провести моніторинг — і вже потім разом шукати рішення. Тільки так ми можемо змінювати поведінку агресора».
Також вона закликала всіх охочих стежити за оновленнями на інстаграм-сторінці. Там буде викладатися інформація про майбутні події, а також про те, як долучитися до організації. Олена наголосила, що простір відкритий для всіх — приєднатися може кожен охочий.
Ваш донат — це наша суперсила!
ПідтриматиМатеріал створено та опубліковано в межах Програми стратегічної підтримки медіа Львівського медіафоруму. Вона реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program.
Сподобалася стаття? Став вподобайку!
1