Валер’ян Підмогильний — яскравий представник українського Відродження 1920-х, засновник екзистенційної прози в Україні, талановитий перекладач. Він прожив усього 36 років, ставши жертвою радянського режиму. То хто ж такий Підмогильний, і чим наповнене його коротке, але надзвичайно цікаве життя?
У підлітковому віці Підмогильний захоплюється пригодницькою літературою, і незабаром починає писати власні твори. Так, у 16 років з’являється його перше оповідання «Важке питання». У його сюжеті — тема підліткового віку та дорослішання хлопців, переживання довкола перших сексуальних досвідів.
Роками пізніше радянські критики будуть дорікати Підмогильному за цей твір, мовляв, у ті роки «замість думок про велику соціалістичну революцію письменник думав про власну фізіологію».
У 19 років, ще живучи у Катеринославі, Підмогильний випускає свою першу збірку під назвою «Твори. Т. І», що містила дев’ять оповідань.
Український літературний критик Юрій Шевельов тоді відзначив дебют молодого письменника:
«До життєвих явищ, до своїх персонажів цей юнак підходив із гострим скальпелем хірурга й рішуче препарував сучасність і людину в ній»
Підмогильний провів свою юність у Чаплях поблизу Катеринослава, на межі сільського та міського життя.
Як потім напише сучасна літературознавиця Ангеліна Столітня,
«Ранні тексти Підмогильного буквально дихають степом. Це той простір, куди майбутнім героям ще хотітиметься повернутися, але місто вже не відпустить»
Можливо саме Катеринослав (нині Дніпро) сформував та визначив майбутній стиль Підмогильного. На початку ХХ століття це був динамічний промисловий центр, що вирізнявся багатогранністю культурного та соціального життя, властивою для періоду стрімкої урбанізації. Цей досвід пізніше відобразиться в його творах, де часто виникають контрасти між містом і селом, між різними суспільними класами, а також порушуються питання ідентичності та свободи особистості.
Проте наразі мало що можна знайти з оригінальних свідчень чи записок Підмогильного про своє рідне місто, як і про інші особисті речі: радянський союз вилучив та знищив майже усі листування та особисті записи Підмогильного.
У 1921 році Підмогильний переїжджає до Києва. Тут починається новий етап його творчості, відзначений зрілістю й знайомствами зі столичною українською інтелігенцією. Саме тоді Україна переживає перший голод, який Підмогильний згодом опише у своєму оповіданні «Син».
У Києві Підмогильний приєднується до літературних об’єднань «Аспис» (Асоціація письменників) та «Марс» (Майстерня революційного слова). Потім саме зв’язок із цими «націоналістичними» колами буде використаний радянською владою як один із приводів для його переслідування, а згодом й вбивства.
У цей же період Підмогильний пише невелику новелу «Комуніст», у якій головний герой постає перед вибором між комуністичними ідеалами та моральними цінностями — типовий для того часу внутрішній конфлікт.
Переїзд до Києва став поворотним моментом для Підмогильного: того ж року він одружується з місцевою актрисою Катею Червінською.
Після його трагічної загибелі від рук радянської влади Червінська присвятить себе боротьбі за політичну реабілітацію чоловіка, спробам видати його твори і вихованню їхнього сина Романа.
Підмогильний заявив про себе як майстер психологічної прози та один із засновників екзистенціалізму в українській літературі. Акценти у його творах — на внутрішніх світах людей, їхньому самопізнанні, пошуку сенсу життя й складнощах людських стосунків. Водночас автор майстерно піднімає актуальні проблеми своєї епохи.
«В. Підмогильний від початку творчого сходження розпочав писати книгу про людину своєї доби — доби соціальних катаклізмів, психологічної непевності, класової боротьби, знецінення культури, нав’язаних силоміць його нації. <…> Йому випало призначення стати суворим аналітиком неймовірно складної доби»
Володимир Мельник, український літературознавець
У 1928 році Підмогильний створює перший український урбаністичний роман — «Місто». Він майстерно зображує досвід та психологічні переживання людини, яка намагається пробити собі шлях у великому місті та реалізувати свої амбіції.
Сам Підмогильний про свій роман якось казав:
«Написав «Місто», бо люблю місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до української психіки, щоб сконцентрувати його в ній. І коли мені частина критики закидає «хутораянську ворожість» до міста, то я собі можу закинути тільки невдячність проти села. Але занадто вже довго жили ми під стріхами, щоб лишатись романтиками їх»
А як щодо французької літератури українською? За своє життя Підмогильний переклав чимало творів відомих французьких письменників. А його особлива стилістика робить ці переклади унікальними.
У 1930-х Підмогильний переїжджає до Харкова і поселяється в будинку «Слово», у квартирі №19. Це стає останнім етапом його життя, і за роки в Харкові він майже не пише, обмежуючись лише кількома творами.
Ще на літературному з’їзді 1925 у Києві Підмогильний відкрито сказав:
«Коли б який-небудь товариш «спробував» написати сонату і сказав би, що це гарна соната, бо має гарну ідеологію, то ніхто не завагався б йому відповісти, що це музична нісенітниця, і ніхто б тієї сонати не слухав… У нас всякий твір, коли він абсолютно і категорично не відповідає вимогам офіційної ідеології, засуджують незалежно від того, чи гарний він, чи дійсний і чи потрібний»
Під час Голодомору Підмогильний відкрито звинувачує політику колективізації в трагедії, що розгортається. Незабаром радянська влада заводить на нього справу.
Радянський слідчий, що вів справу Підмогильного, не приховував свого ставлення і прямо заявив:
«Надо было бы всю Украину уничтожить. Но поскольку это невозможно, то вас, украинских интеллигентов, мы точно уничтожим»
У 1935 році Підмогильного засуджують до 10 років ув’язнення. Однак вже у 1937-му його, разом із сотнями інших українських діячів, розстрілюють в урочищі Сандармох.
3 листопада 1937 року загинув не лише Валер’ян Підмогильний. Цього дня в урочищі Сандармох, на півночі Росії, було страчено 151 представника української інтелігенції — письменників, художників, науковців та акторів. Загалом, у період із 27 жовтня по 4 листопада 1937 року НКВС розстріляло 287 українців і близько пов’язаних з Україною осіб.
Ця подія стала частиною Великого терору, спрямованого на знищення національної еліти, яка формувала українську ідентичність. Втрати для української культури були незмірними: загинули ті, хто стояв у витоків культурного Відродження 1920-х. Сандармох став символом жорстокості радянського режиму та непоправних втрат для української культури.
«Я багато років настійно повторюю у всіх виступах та інтерв’ю, чому я тій владі ніколи не прощу смерть Валер’яна Підмогильного. Те, що я, у мої формативні письменницькі роки, отримувала від французьких екзистенціалістів, було десь на 20 років спізненим, порівняно з українськими 1920-ми роками. Невипадково це теж післявоєнний досвід, перша травма, перше глибинне розчарування, перша катастрофа, перше національне поганьблення», — Оксана Забужко
Сподобалася стаття? Став вподобайку!
1