Письменниця Катя Бльостка провела пресконференцію в Дніпрі, присвячену презентації своїх двох книжок. Говорили про Дніпро, мову, шлях до письменництва й материнство.
Деталі пресконференції читайте в матеріалі Dnipro.media.
Подія відбулася в книгарні «Вперта коза», на пресконференції були присутні журналісти й блогери.
Хто така Катя Бльостка та про що її книжки
Як розповіла Бльостка на пресконференції, вона ніколи не хотіла стати письменницею, хоч і добре писала.
«Я непогано писала в контексті шкільних творів. Мені це було легко.
Діти народжувалися майже одне за одним. І я почала думати про те, чим хочу займатися, лише після народження третього сина. Точніше, думать після того, як я народила першу дитину, мені не прийшлося, тому що там розлучення й там треба було не думати, там треба було зароблять бабки, щоб прогодувати себе й дитину.
Тоді вибір був очевидний, туристична фірма, я на це вчилася, там платять гроші, я змогла одразу переїхати в Рівне, винаймати квартиру, працювати, тому що треба було годувати, одягатися, платити за квартиру. Ось такі були механізми. Коли вже ми познайомилися та одружилися з Еліатом, я завагітніла, народився другий наш син, ми очима два рази полупали й зрозуміли, що ми вже третім вагітні. І фізично було якось так тяжко, коли вони були маленькі, півтора роки різниці між ними»
Презентація книжок
Катерина презентувала 2 свої книги: «Матєря вам не наймичка» — книга про досвід материнства: від вагітності до щоденного життя з дітьми.
«Так тобі й треба» — особиста історія дорослішання, що охоплює підлітковий і дорослий досвід, питання стосунків та самопізнання.
Письменниця під час презентації в Луцьку зазначала, що глобальна місія цього рукопису, як і книги «Матера вам не наймичка, або чому діти – це прекрасно», полягає у підтримці жінок, зокрема тих, які бояться розповідати власні історії через страх неприйняття й осуду.
Співзасновниця видавництва «Віхола» Ілона Замоцна пояснила, що контракт із авторкою підписали після того, як побачили її активність у соціальних мережах:
«Спочатку ми побачили Катерину в соцмережах, потім — інтерв’ю, де її запитали, чи хоче вона писати книжку, й Катя відповіла, що не проти. Після цього ми пішли до неї й підписали контракт»
Авторка наголосила на тому, що письменники завжди повинні перевіряти умови контракту:
«Я взяла калькулятора й почала досліджувати середньостатистичний роялтіс (від редакції: плата автору за написання книжки), і в Україні, і в Америці, хто стільки отримує, скільки відсотків отримують починаючі автори, і зрозуміла, що у видавництві мене не обідили.
Ті пропозиції, що мені зробили, були абсолютно справедливими. Я калькулятора покляцала, і погодилась. І завжди раджу авторам: коли приймаєте такі рішення, не літайте в хмарах. Подумайте, що їсти захочеться. Бо творчість — це прекрасно, але це також бізнес»
Від поліцейської до письменниці
Катерина розповіла, що після трьох вагітностей зрозуміла, що їй недостатньо були лише мамою, хотілося піти на екстремальну роботу:
«Коли мій третій син трохи підріс, я почала замислюватися над тим, чого хочу від життя і ким я є насправді. Від самого початку я розуміла, що бути лише мамою — цього мені недостатньо. Є жінки, для яких материнства достатньо, і це абсолютно нормально — головне, не обманювати саму себе. Але мені хотілося чогось більшого, якогось руху, динаміки, нових викликів.
Я пригадала, як на початку своєї кар’єри в туристичній компанії мені було важко через одноманітну, рутинну роботу — папери, шаблони. Це було не моє. Мені хотілося екшену — чогось більш живого, активного, пов’язаного з людьми, з ризиком.
У якийсь момент я навіть подумувала вступити до поліції. Уявляла себе в формі, з пістолетом, у динамічних ситуаціях, з вітром у волоссі. Уявляла, як ловлю злочинця, зачитую йому права — було в цьому щось дуже захопливе. Коли поділилася цією думкою з чоловіком, він підтримав: мовляв, давай, пробуй.
Але потім увімкнулося відчуття відповідальності — все ж таки троє дітей. І думка про реальну зброю, погоні — вже виглядала надто ризикованою. Я вирішила, що це занадто, і відкинула цю ідею.
Наступною була думка — можливо, піти працювати на швидку допомогу. Уявляла себе з медичним кейсом, носилками, як рятую людей. Навіть почала шукати інформацію, як це можна реалізувати.
Паралельно я почала дуже глибоко аналізувати своє бажання мати четверту дитину. Було важливо чесно відповісти собі: чи дійсно я цього хочу, чи це просто спроба втекти від складного рішення — куди рухатись далі, як реалізовувати себе, де шукати своє місце. Бо іноді здається, що поява ще однієї дитини дає відчуття зайнятості й дозволяє не думати про інше.
І коли я чесно зізналася собі: «Так, я хочу ще одну дитину», — усе якось стало на свої місця. Поки ще є можливість — я вирішила скористатися нею.
Цікаво, що саме тоді в мене й почав розвиватися блог — майже одночасно з вагітністю. А коли народився син, я почала писати свою першу книжку — буквально з дитиною на руках, коли він був ще зовсім немовлям»/
Письменниця поділилася, що все почалося з посту в Instagram про дитячі соплі, який дуже швидко розлетівся:
«На той час у мене вже було кілька дітей, а в моєї подруги чи сестри, не пам’ятаю — лише одна. І коли з її дитиною щось траплялося, вона одразу дуже панікувала: дитина захворіла, не їсть, щось не так — відразу антибіотики, лікарні, перевірки. Це виглядало як справжня трагедія.
А я тоді вже дивилася на це спокійніше: досвіду більше, діти різні речі роблять — буває, що менші й котячий корм кушають. Тому я й сприймала ті ситуації з гумором, без паніки. І тоді я написала пост — просто про дитячі соплі»
Про Дніпро
Жінка розповіла, що багато чула про Дніпро від першого чоловіка, проте ніколи тут не була.
«Учора ми захейтили осінь в Києві, бо вона не достатньо жовта була. Там є такий вицвілий зелений колір, трошки вже дратував нас. А тут і тепліше, але вже й осінь красива. Я ще погуляю сьогодні по місту, подивлюся, що тут у вас за порядки. Але одразу видно, що це індустріальне місто, одразу дороги ширші».
Про мову
Разом з Катею вела захід філологиня та вчителька українсьої мови й літератури, яка поділилася досвідом роботи з підлітками в контексті української мови:
«Я постійно наголошую: ви не зобов’язані говорити літературною українською. Підлітки в Дніпрі досить русифіковані й думають, що мають спілкуватися мовою підручника Авраменка. Я кажу: ні, слухайте, як говорю я. На уроках я вживаю “фігня”, “капець” — вони це чують, сміються. І я пояснюю: так і має бути, бо мова — жива. Кажу їм і про те, що іноді матюкаюся. Вони дивуються: “Та ви що?” Я відповідаю: “Так, буває”. Але додаю: “У школі, будь ласка, не матюкайтесь”».
Також обговорили тему говірки й зміни правопису.
Про читання з дітьми
Катя зазначила про їхню традицію, пов’язану з книжками:
«На книжках для дітей ми ніколи не економимо. Де б ми не були, куди б не йшли, якщо там продаються книжки й моя дитина хоче її купити — ми завжди купуємо. На книжках немає ліміту. З меншими я намагаюся читати, хоч і не люблю ці дитячі книжечки. Особливо коли якась одна сподобається і ти мусиш перечитувати її 150 разів. Але я читаю, бо усвідомлюю, що дітям це потрібно. Тому кажу собі: добре, сьогодні хоча б одну.
У моєї найкращої подруги з чоловіком є така практика: щовечора вони сідають читати по 15 хвилин. У них двоє хлопчиків. Діти бігають, кричать, а батьки все одно сидять з книжками. І в якийсь момент діти самі почали сідати, брати книжки, роздивлятися картинки. Вони мають навіть власну дитячу бібліотеку. Тут приклад спрацював.
У нас вдома є правило: перед сном 10–15 хвилин можна тільки читати. Без гаджетів. Але водночас має бути міра. Мій чоловік почав читати з 5 років і буквально жив у книжках, бо мав дуже травматичне дитинство. Для нього це була втеча від реальності. І коли чую, що батьки хваляться: «Моя дитина в такому віці вже перечитала томи», для мене це червоний прапорець. Бо я бачила, як надмірне читання може бути не розвитком, а способом сховатися від проблем. Він читав постійно — навіть йшов до школи з книжкою в руках»
Філологиня також поділилася досвідом заохочення до читання:
«Я працюю з підлітками-спортсменами, і тут історія складніше. Я навіть намагалася так жартома підштовхнути до читання свого чоловіка, але не вийшло. Які книжки тільки не підсовувала — різні жанри, різні автори. І що? Прочитав дві.
Водночас я викладаю й українську, й зарубіжну літературу. І чесно кажу дітям, якщо мені якийсь твір не подобається. Але наголошую: це моя суб’єктивна думка. У вас може бути інша, і це чудово. Ви не повинні думати, як я. Головне — пояснити, чому вам подобається чи не подобається. І навіть якщо ви не читали повністю, я даю опцію ознайомитися з коротким переказом, щоб принаймні розуміти сюжет і мати, що обговорити. Бо головне — навчитися висловлюватися»
Дозвіл бути мамою
Одна з блогерок поділилася, що почувається картає себе за те, що не працює, поки дитина в садочку, а приділяє увагу собі. Їй здається, що всі навколо очікують, що як тільки закінчується декрет, жінка повинна йти на роботу, а вона хоче рік відпочити.
Катерина відповіла, що це важка робота, і не розуміє, чому декрет називають відпусткою. «Тож якщо є будь-яка можливість трохи зупинитися — як моя бабуся казала: «стишитися, нічого не робити, згадати, як тебе звати» — цим треба користуватися. І не докоряти собі за це. Зараз такий ритм життя і подій, що складно дозволити собі цю паузу. А наше покоління сприймає інакше. Наприклад: «О, дитину віддали в садок, тепер у тебе є час для себе!» — це вже звучить як виклик».
Матеріал створено та опубліковано в межах Програми стратегічної підтримки медіа Львівського медіафоруму. Вона реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program.
Читайте також: Письменниця Катерина Бльостка презентувала книжки в Дніпрі
Сподобалася стаття? Став вподобайку!
0