8 березня відзначається Міжнародний день боротьби за права жінок. Саме 8 березня 1857 року відбулися перші демонстрації жінок у США американські текстильниці виступили з вимогами за рівну оплату праці з чоловіками, поліпшення умов праці, 10-годинного робочого дня.
6 вересня 2018 року Верховна Рада України постановила, що «жінки виконують військовий обов’язок на рівних засадах із чоловіками». Цей закон набув чинності 27 жовтня 2018 року й саме тоді українські жінки отримали можливість проходити службу на бойових посадах рівно до чоловіків.
Журналісти Dnipro.media поспілкувалися з чинними військовослужбовицями та ветеранками, аби дізнатися: чому вони пішли у військо, щоб вони сказали жінкам, які хочуть піти служити, а також який подарунок для них був би найкращим на 8 березня.
Детальніше – в матеріалі Dnipro.media
Анна «Тіффані»
Наразі Анна служить у цивільно-військовому співробітництві в Івано-Франківській області, а до цього була бойовим медиком взводу у 128 бригаді ТрО, яка наразі називається 128 окрема важка механізована бригада «Дике поле».
Як ви вирішили піти до війська?
«Звичайно, йти захищати дітей, тому що їхній тато відмовився, сказав, що він не може і все. В мене не було вибору. Це літо 2022-го року.
Я працювала на той момент в лікарні Мечнікова санітаркою. Я бачила кожен день поранених і, стикаючись з ними, зрозуміла, що потрібні люди на фронті».
Що б було найкращим подарунком вам на 8 березня?
«Не задумувалась над цим. Колись я була 8 березня в окопі на чергуванні. Тому, не знаю, але дуже хотіла, щоб діти зараз були поруч зі мною».
Що б ви сказали жінкам, які теж хочуть долучитися до війська?
«Це, як то кажуть, особисте бажання і розуміння, що немає романтики на війні. Вона відсутня. Це не просто одягнути форму, а відповідальність у першу чергу. Ти приймаєш рішення вже не бути цивільним, бо військовий і цивільний – вони відрізняються.
Я абсолютно звичайна жінка. Тобто там не витягала 100 людей на собі за один раз, знаєте, як там люблять домалювати. От абсолютно. Звичайна – зі своїми мінусами та плюсами, але без героїзму».
Також Анна підняла проблему знецінення жінок і матерей у війську:
«У нашому суспільстві є величезна проблема, що знецінюють нас: жінок, матерів. Я вже спілкувалась із ветеранкою і з багатьма знайомими журналістами, що якщо йде чоловік на війну, то він герой, тому що він захищає свою родину. Але якщо мама йде на війну, то її знецінюють.
Я багато хейту отримувала в 22-му році, коли обрала для себе такий шлях. Знецінення, що кинула дітей, “як так можна?” Тобто ніхто в суспільстві не каже, що ти йдеш захищати не тільки своїх дітей, а й інших. І для тебе це також дуже важко бути на відстані».
Також вона зазначила, що матері переживають те саме, що й батьки на війні: ролучення з дітьми, підтримка зв’язку за можливості – проте саме жінкам говорять, що вони кинули своїх дітей.
Євгенія «Фурія» Канівець
Євгенія служила у 92 окремій штурмовій бригаді імені Івана Сірка на посаді санітарної інструкторки штурмового батальйону. Вона разом з іншими займалася евакуацією поранених з поля бою до стабілізаційного пункту.
У складі 92 бригади Євгенія брала участь в обороні Харкова, у Харківському контрнаступі та обороні Бахмута. Окремо вона зазначила, що дуже пишається, що брала участь в контрнаступальних діях на Харківщині у 2022 році.
Наразі вони навчається в Українській військово-медичній академії та планує й надалі лишатися в армії, «адже в армії я знайшла себе».
Як ви вирішили піти до війська?
«Мене 24 лютого 2022 року мобілізував ТЦК, точніше попросив “з’явитися негайно”. Але я і сама потихеньку збирала речі, просто ТЦК мене випередив. Тому навіть якби не ТЦК, то я би всерівно з’явилась на його порозі».
Що б було найкращим подарунком вам на 8 березня?
«На 8 березня 2022 року я отримала автомат. Командир тоді сказав: “Шо ти либишся?! Чисть давай!”», – сміється Євгенія.
Уже 8 березня 2023 року Євгенія отримала нагороду від командувача оперативного командування «Схід» – «Захисник рідної держави».
Що б ви сказали жінкам, які теж хочуть долучитися до війська?
«Жінкам я хочу побажати терпіння, терпіння і ще раз терпіння. А також успіхів, відваги та щоб повернулися живими».
Читайте також: «Війна не має статі»: історія офіцерки ЗСУ про фронт, страх, рутину і стереотипи
Вікторія «Вікторія» Надольна
Вікторія приєдналася до війська одразу після початку повномасштабного вторгнення до 92 окремої штурмової бригади імені Івана Сірка на посаду санітарної інструкторки медпункту.
Як ви вирішили піти до війська?
«Служу з 24 лютого 2022 року в 92 окремій штурмовій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка. Я маю диплом акушерки, тому на посаді санінструктора медичного пункту батальйону.
До повномаштабки вже більше 15-ти років в медицині не працювала. Але коли 24 лютого вранці літаки бомбили в моєму селищі військову частину, то вирішила одразу, що піду допомагати. Зібрала речі і пішла до військомату».
Що б було найкращим подарунком вам на 8 березня?
«8 березня 2023 року запам’яталося найсильніше! У той день ми їхали з чергування, і мені було наказано зібрати свої речі з БММ (броньованої медичної машини – ред.), бо весь батальйон їде на Бахмут, а “дівчат” не беруть!
Ох, як я тоді розсердилась! Поки всі святкували, я оббігла всіх командирів: від ротного до комбата. Я доводила та обґрунтовувала, що без мене бойовому медику буде дуже важко працювати. І коли нарешті начмед мені сказав, що комамндир батальйону дав добро для мене, тоді я відчула свято».
Що б ви сказали жінкам, які теж хочуть долучитися до війська?
«Жінкам, які дійсно відчувають серцем, що вони готові йти у військо, треба приготуватись до труднощів. Швидко збиратись, не завжди гарні умови. Служба – це цілодобово і це велика відповідальність!»
Яна «Жінка» Русланівна
Яна служить у 23 окремій механізованій бригаді на посаді заступниці командира роти з психологічної підтримки персоналу.
Як ви вирішили піти до війська?
«Після початку повномасштабного, на 9 день, я виїхала закордон. Мене дуже накривало, що я далеко і роблю недостатньо. Хоч я і ходила мітинги, донатила, приймала участь у зборах, але все одно хотілось в Україну. І через 1,5 роки таки повернулась.
Тоді я подумала, що більше допомогти, ніж бути безпосередньо у війську – я не можу. Тому просто пішла в РТЦК і сказала, що хочу бути корисною».
Що б було найкращим подарунком вам на 8 березня?
«Дуже символічно, але саме 8 березня 2024 року я почала проходження БЗВП (базової військової підготовки – від ред.). Я тоді дуже переживала, що не впораюсь, але все склалось добре.
А якщо говорити саме про подарунки, то навіть не знаю. Зараз найкращим подарунком були б гроші на ремонт машин в підрозділі».
Що б ви сказали жінкам, які теж хочуть долучитися до війська?
«Хочу сказати “не бійтесь”. Якщо ви працьовита, небайдужа людина, яка справді хоче щось робити – всім у війську знайдеться роль.
Не всі можуть бути на бойових посадах, як і не всі можуть виконувать штабну роботу. Але головне це бажання та адаптивні здібності.
Бо армія це місце, де все може мінятися похвилинно: від самих задач до місця перебування. І от до цього теж треба бути готовим. Але загалом я за те, щоб жінки долучались, не боялись та вірили в свої можливості на будь-якому фронті».
Юлія «Мамка»
Юлія служить у 23 окремій механізованій бригаді діловодом роти безпілотного авіаційоного комплексу (БпАК).
Як ви вирішили піти до війська?
«Можна сказати, що це було вимушене рішення, але свідоме. У мене була хороша улюблена робота і посада, був будинок, всі рідні були поруч, було все. Але з наближенням окупантів моє рідне селище стало зоною бойових дій. І я втратила все: роботу, житло, а рідні мені люди були далеко…
У той момент, я вирішила йти «захищати» країну. Можливо «захищати» в моєму випадку звучить голосно, але я вирішила, що моя робота також буде корисною у війську і наближатиме нашу перемогу».
Що б було найкращим подарунком вам на 8 березня?
«Найкращим подарунком для мене було б закінчення війни. А якщо не глобально, то просто вихідний – сонячний тихий день, тюльпани і відпочинок».
Що б ви сказали жінкам, які теж хочуть долучитися до війська?
«Тут не легко. Тут все по-іншому. Тут не цивільне життя. Тут багато обмежень і заборон… Але в чомусь є свої плюси. Українські жінки сильні і якщо є бажання і ціль, завжди пристосуються до всього».
Катерина «Клізьма» Сакаленко
Катерина наразі служить санітарним інструктором у медичній роті 23 окремої механізованої бригади. Проте її шлях у війську розпочався у 2016 році у 54 окремій механізованій бригаді імені гетьмана Івана Мазепи.
До цього Катерина працювала у Бахмутській лікарні в хірургічному відділені, гінекології та інфекційному відділені. Вона мала 17 років стажу, який їй допоміг у війську.
Як ви вирішили піти до війська?
«Я в армії з 2016 року, починала з 54-ї бригади. Як тоді, так і зараз у війську не вистачає медиків. Тоді було розуміння, що на вулиці війна і це було одним із фактором того, чому я пішла до війська».
Що б було найкращим подарунком вам на 8 березня?
«Це банально, але перемогу – щоб наші хлопці залишалися живими, щоб не були такі страшні поранення. Понятно, що перемога – це взагалі ідеально. Але хоча б менше поранених, менше 300-х. Це добрий подарунок».
Що б ви сказали жінкам, які теж хочуть долучитися до війська?
«Жінки, які хочуть іти до армії – welcome to армія. Але ж бо, дівчата, знайте одне: на гражданці легко, але тут не дуже. Проте якщо ви йдете за покликом серця і душі, то вас тут зрозуміють, підтримають і ви будете реальною допомогою хлопцям.
І пам’ятайте, що ви жінка – і на вас більше покладено, ніж на чоловіків. Ви повинні бути і сестрою, і дочкою, і матір’ю, і берегинею, і психологом, і поваром, і медиком, і другом».
Лідія «Дріада»
Лідія служить операторкою БПЛА у 783 окремій бригаді охорони Державної спеціальної служби транспорту України.
Як ви вирішили піти до війська?
«Такі часи були, я не знаю. Мене трошки совість тиснула і хотілось робити більше. Плюс мене набрав мій однокурсник, він тоді в речовій службі був начальником і покликав мене в речову (речове забезпечення 783 окремої бригади охорони ДССТ – від ред.).
А через деякий час мені набридло працювати з паперами, тож я перейшла в БПЛА і наразі я оператор безпілотних летальних апаратів».
Що б було найкращим подарунком вам на 8 березня?
«Найкращим подарунком на 8 березня… Важко сказати, залежить від того, чи мається на увазі загалом чи від частини.
Бо у мене дивовижний чоловік, і він мені завжди дарує подарунки, які потрапляють саме в серденько. І минулого чи позаминулого року він мені подарував книжку, яку дуже довго хотіла з української міфології.
А від частини… Там була чашка брендована – я люблю такі речі. Тобто чашка з логотипом, ще якісь дрібнички і все таке».
Що б ви сказали жінкам, які теж хочуть долучитися до війська?
«Я сказала б “знаходьте себе, не переживайте, тут усьому навчать, все буде добре”.
Не треба хвилюватись, що чогось не вмієш. Бо якщо чогось не вмієш, то тебе тут навчать – усьому і мене, власне, навчили. Бо досвіду з БПЛА у мене не було ніякого, а тепер його дуже багато: на різних позиціях, на різних дронах і, в принципі, я доволі літаю і добре на цьому знаюся.
А знання були нульові, тож не хвилюйтеся. І пам’ятайте, чому треба – тому навчать. Головне знати, чого ти хочеш».
Олена «Мальок» Мосійчук
Олена служила парамедиком у батальйоні, а пізніше полку «Азов» з 2014 по 2018 рік, коли отримала поранення і не змогла більше перебувати у зоні бойових дій. Зараз Олена займається волонтерством, а також евакуює тварин з прифронтових територій.
Як ви вирішили піти до війська?
«Війна розпочалась у 2014 році і ми з дніпрянами вирішили захищати свій дім. Тоді кожен робив що міг. Я була медиком».
Що б було найкращим подарунком вам на 8 березня?
«Найкращим подарунком на 8 березня для мене був би закритий збір на бойовий бус для підрозділу мого чоловіка, який служить в ДШВ (Десантно-штурмових військах України – від ред)».
Що б ви сказали жінкам, які теж хочуть долучитися до війська?
«Дівчата, буде складно, але що нас, жінок, колись зупиняло? Нічого. Головне розуміти, що війна – це не романтика із фільмів. Це смерть, страх, виснаження та розуміння, що твоя задача вижити заради наших дітей».
Тетяна «Тетяна Дніпро» Антіпова
Тетяна після початку повномасштабного вторгнення служить у патронатній службі «Янголи».
Як ви вирішили піти до війська?
«У мене вся сім’я військових. У 2014 році, як почалась війна, першим з нашої сім’ї пішов до війська син, потім чоловік. А вже після повномасштабного вторгнення – я і донька».
Що б було найкращим подарунком вам на 8 березня?
«Звільнення всіх військовополонених».
Що б ви сказали жінкам, які теж хочуть долучитися до війська?
«Не боятися і долучатися на захист України».
Ваш донат — це наша суперсила!
ПідтриматиЧитайте також: Військові підрозділи з Дніпропетровщини: історія, бойовий шлях, внесок
Сподобалася стаття? Став вподобайку!
15