Наприкінці вересня дніпрянин Артем Єрохін завершив благодійний піший похід з Дніпра до Ужгорода — ініціативу в межах проєкту «Спільнокрок». За 94 дні він подолав понад 1 500 кілометрів та зібрав 400 000 гривень на реабілітацію українських військових.
Більше про шлях Артема, його переживання та майбутні плани читайте в матеріалі Dnipro.media.
З чого все почалося
Ідея піти у похід народилася в непростий момент життя Артема. Після майже двох років роботи в гуманітарній організації, де він допомагав переселенцям, ветеранам та постраждалим від війни, його звільнили через зміну донорської політики. Опинившись без роботи, він усвідомив: зупинятися не можна, потрібно діяти далі.
Під час прогулянки набережною з’явилась ідея — вирушити в піший похід. Не для втечі, а для дії. Згодом до цього додалася благодійна мета: допомогти тим, хто втратив здоров’я на війні
Я подумав: якщо зможу пройти мільйон кроків — то, можливо, допоможу зробити один крок тому, хто втратив таку можливість
Через два місяці ідея трансформувалася у волонтерську ініціативу «Спільнокрок». Назву запропонував один із членів команди. Вона поєднує слова «спільно» та «крок», символізуючи участь українського суспільства у реабілітації військових.
Читати також: З Дніпра до Ужгорода пішки: як Артем Єрохін планує пройти 1200 км та зібрати 1 млн на реабілітацію військових
Шлях «Спільнокроку»
У планах Артема було пройти від Дніпра до Ужгорода пішки, проте графік та маршрут навмисно не були чіткими.
Я не знав, де ночуватиму. Все коригувалося в дорозі. Я був відкритий до різних форматів: якщо хтось задонатить 5000 грн і скаже: “Прийди допоможи у дворі” — я б пішов. Це теж свого роду “спільнокрок”
Його метою було зібрати кошти на лікування, протезування та реабілітацію українських військових в рамках «Рятівного збору» патронатної служби «Янголи».
Також Артем хотів нагадати, що війна триває, й привернути увагу до полонених:
Пізніше з’явився ще один прапор — прапор надії, який майорів зі мною велику частину шляху
Шлях Артема
Найважче випробування
Волонтер розповів, що дорога була нелегкою, проте мета та ціль «Спільнокроку» надихали його триматися та йти далі.
Не було жодного моменту, коли я хотів би сказати: “Все, мені надто важко, я поїду додому”. Було складно, але не критично. Дух не зламався — ні разу
Попри втому, біль, холод, дощ і перехожих, які дивились з підозрою, Артем жодного разу не дозволив собі опустити руки. Для нього справжнім випробуванням стала соціальна взаємодія з іншими людьми.
«Мені здалось, що у великих містах складніше. У Вінниці, наприклад, я відчував погляди на собі — не завжди доброзичливі. Це було несподівано складно психологічно. Я думав, що буду ставитися до цього простіше»
Про страхи
Для Артема одним із головних страхів було залишитися без їжі та води. Він узяв із собою фільтр для води та армійські висококалорійні брикети «на крайній випадок». Проте ці побоювання не справдились.
«Я найбільше хвилювався, що мені не буде що пити — навіть купив фільтр для води, який очищує все. Але виявилось, що в Україні майже скрізь можна знайти питну воду»
Це стало одним із перших руйнувань упереджень: страх залишитися без найнеобхіднішого не виправдався. Люди допомагали, джерела траплялися.
«Я переживав, що опинюся в ситуації, коли буду голодний і не зможу знайти їжу. Але цього не сталося. Часто мене годували, запрошували, пригощали»
Про людей
Артем зазначив, що його щиро вразила відкритість людей у містах, через які він проходив.
«Неочікувано, як багато незнайомців були готові допомагати. Жінки, бабусі, родини з дітьми — без романтизації, просто з відкритістю і турботою. До прикладу, я не планував, де ночуватиму. Часто все складалося само собою. Люди дізнавалися про мене — і пропонували притулок»
Люди, які траплялися йому, здебільшого давали йому ще більше надії та мотивації.
«Люди допомагали з ночівлею, донатами, підтримкою. Хтось із пенсією у 3000 грн донатив 200 – на ЗСУ. Це мене надихало.
У Жовтих Водах я познайомився з працівниками місцевої бібліотеки. Вони справили на мене таке враження, що я вирішив підтримати бібліотеку власними коштами — поза межами збору. Просто щиро захотілося допомогти»
Проте він згадує й про сумні моменти відкриття для себе:
«У маленьких містечках мало ресурсів, та й ініціативи від влади майже немає. Це розчаровує».
Туристичні відкриття
Артема здивувала велика кількість цікавих місць у регіонах, які зазвичай не вважають туристичними.
«Я не очікував, що у Кіровоградській, Вінницькій, Хмельницькій областях, які умовно не є туристичними — буде стільки цікавого. Пам’ятки, парки, вулички, дух»
Особливо вразили маленькі міста, де, попри обмежені ресурси, є активні люди і навіть велодоріжки.
«Це вселяє надію: в таких місцях легше творити зміни, якщо є ініціатива. Але часто люди просто не беруть відповідальність, а чекають, що змінить хтось інший»
Маршрут Дніпро – Ужгород
Артем окремо розповів про значення обох міст для нього після проходження всього шляху.
Пройти цей шлях означало побачити іншу картинку, інше бачення патріотизму, іншу частину країни. Проте декого дивувало, що я з Дніпра — бо говорю українською. Для когось українська мова — маркер “села” і це сумно
Окремо Артем зазначив, що чув багато неприємних стереотипів про Дніпро.
«Під час подорожі чув різне про Дніпро. Багато хто навчався там, мав родичів або чув про «дніпровські офіси». Окремо казали, що у Дніпрі війна відчувається сильніше.
Що ще про Дніпро говорили? Що тут всі спілкуються російською. Також чув тези, що це проросійське місто і що тут чекають якогось «руського миру». Мені було не дуже приємно це чути»
Про Ужгород він згадує як про символ кінця подорожі і «великого розділу життя».
Для мене це був фініш походу, кінець великої пригоди. Ужгород — не просто остання точка маршруту, а знак свободи й водночас обмеження. Місто без комендантської години, але біля кордону, за який я не можу перейти. Тепер я завжди знатиму, що прийшов до Ужгорода пішки
Висновки з подорожі
Артем зізнається, що ще не встиг повністю осмислити пережите під час «Спільнокроку» і не готовий робити остаточні висновки.
Проте зазначив, що відкрив для себе нову частину себе й України.
Можливості є завжди. Але ми починаємо їх бачити лише тоді, коли справді чогось прагнемо. Я пройшов Україну, бо дуже цього хотів. І мав віру у себе, людей, і країну
Що далі
Після прибуття до Ужгорода Артем трохи відпочив, а вже наступного дня вирушив автостопом додому. На початку жовтня він повернувся до Дніпра.
Благодійний марафон
12 жовтня Артем Єрохін планує бігти повну дистанцію «Марафону Незламності» у Києві – 42.195 км. Він зазначив, що зараз готується неактивно, проте планує бігти повну дистанцію.
«Чи готуюся я зараз до марафону? Відносно, якщо це можна назвати підготовкою. Коли я повернувся в Дніпро, до марафону залишалося десь 10 днів — це небагато. Я не бігав понад 100 днів, тільки ходив із наплічником у поході. Бігати чи тренуватись не було змоги, хіба що трохи займався на турніках. До марафону треба готуватися більш ґрунтовно, базово. До цього я вже бігав 20 кілометрів, долав гірські дистанції на понад 30 кілометрів. Подумав: після походу, може, вже зможу й повний марафон.
І як я готувався? Я приїхав у середу додому, відпочив день-два, а в п’ятницю вранці пішов на пробіжку — пробіг 25 кілометрів. Наступного дня була крепатура. Потім ще трохи. І досі тримається. Тож так — суперпідготовки в мене точно немає»
Про збір
Артем зазначив, що не буде закривати збір допоки «Янголи» не скажуть терміново закривати, або поки не відбудеться урочисте переведення коштів.
«Я планую урочисте переведення коштів вже цього тижня. Ми вже домовились, що ми зустрінемось у Києві, коли буду бігти марафон. Думаю на той момент збір для них буде закрито. Я розіб’ю банку, розкрию конверт в Приваті, і все»
Він також додав, що не буде збирати один мільйон, який зазначив у цілях збору.
«Причина проста: бо часу вже немає. Я перекажу «Янголам» ті кошти, які вже є. Відтягувати цей момент, поки не назбираю мільйон, для мене дуже важко. Якби були партнери: бізнес, спонсори чи активні люди — можливо, я б не закривав збір, поки не назбирав мільйон. Але залишилось ще 600 тисяч, які не встиг зібрати під час походу, і не думаю, що встигну це зробити зараз»
На момент публікації Артем Єрохін у рамках збору «Спільнокрок х «Янголи» зібрав 404 397 грн.
Фіналізація «Спільнокроку»
Після завершення походу Артем наразі підсумовує пережите: записує думки, рефлексії та ідеї, які народилися в дорозі.
«Наразі трохи фіналізую проєкт. Пишу, що виніс із цієї подорожі: інсайти, поради, свої внутрішні висновки. Хочу завести щоденник, щоб висловити почуття й думки. Можливо, напишу книжку, ще не знаю.
«Є ідеї зробити кілька виставок: фотовиставку зі знімками місць, де побував; виставку малюнків і нарисів, які створював під час походу; і ще одну — з артефактами, зібраними в дорозі. Поки що це лише на рівні задумів»
Також він зазначає, що хотів би знов відвідати всі місця, в яких побував, проте вже на авто:
«Хочу поїхати по місцях, де я був. Можливо не в усі зможу приїхати, але відвідати принаймні частину – точно».
Окрім цього він зазначає, що наразі шукає роботу:
«Ну і далі треба вирішувати питання з роботою — я досі безробітний. І потрібно вирішувати це питання якнайшвидше. Ось такий у мене зараз побут і плани на найближче майбутнє»
Ваш донат — це наша суперсила!
ПідтриматиЧитайте також: «Війна не має статі»: історія офіцерки ЗСУ про фронт, страх, рутину і стереотипи
Сподобалася стаття? Став вподобайку!
5