Міжнародний день боротьби за права жінок розпочався не з квітів і подарунків, а з протестів і вимог рівності. Його історія сягає кінця XIX – початку XX століття, коли жінки боролися за гідні умови праці, рівну оплату та виборчі права. Від перших страйків текстильниць у Нью-Йорку до офіційного визнання у світі – шлях цього дня був непростим. Як 8 березня стало символом боротьби за права жінок – читайте у статті Dnipro.Media.
Зародження
Історія 8 березня бере початок у кінці XIX — на початку XX століття, коли жінки працювали у важких умовах, отримували значно меншу оплату, ніж чоловіки, не мали виборчих прав і стикалися з дискримінацією. Однією з перших масових акцій став страйк текстильниць у Нью-Йорку 8 березня 1857 року. Вони вимагали скорочення робочого дня, гідної зарплати та кращих умов праці, але протест було жорстко розігнано поліцією. Хоча він не приніс миттєвих змін, саме такі виступи стали початком довгого шляху боротьби за рівні права.
Через 51 рік, у 1908-му, в Нью-Йорку відбулася ще одна історична демонстрація. Вона була продовженням боротьби, розпочатої під час першого страйку. Жінки знову вийшли на вулиці, цього разу з вимогами рівних прав, зокрема виборчого. Цей протест став знаковою подією, що заклала основу для ідеї відзначення Міжнародного жіночого дня як символу боротьби за гендерну рівність.
Цікавий факт: символом жіночого руху на початку XX століття став фіолетовий колір, що означав гідність та справедливість. Цей колір обрала британська суфражистська організація Women’s Social and Political Union (WSPU) для своєї символіки, а ще вони обрали зелений (символ надії) та білий (символ чистоти). Сьогодні фіолетовий колір використовується у феміністичних кампаніях по всьому світу.
Читайте також: «Міжнародний день жінок у науці: науковиці Дніпропетровщини»
Офіційне визнання та роль Клари Цеткін
У Європі боротьба за права жінок також набирала обертів. Однією з її ключових фігур була Клара Цеткін – соціалістка, феміністка та активна учасниця руху за рівноправ’я. Саме вона стала головною ініціаторкою запровадження Міжнародного жіночого дня.
26–27 серпня 1910 року, на Другому міжнародному соціалістичному жіночому конгресі в Копенгагені, Цеткін запропонувала щорічно відзначати цей день як символ боротьби за рівні права. Її ідею підтримали делегати з різних країн, і вже у 1911 році в Австрії, Німеччині, Данії та Швейцарії відбулися перші офіційні мітинги та демонстрації
Тоді це свято відзначали з плакатами у руках на вулиці, вимагаючи права голосу, припинення дискримінації на роботі та право жінкам займати державні посади.
Цікавий факт: попри те, що Клара Цеткін відігравала важливу роль у розвитку жіночого руху, вона сама не мала права голосу у своїй країні (Німеччині) до 1918 року.
Читайте також: «Віктор Петров-Домонтович: геніальний та загадковий»
8 березня і революція
Одним із важливих етапів цього процесу стала подія 8 березня 1917 року (23 лютого за старим стилем). Тоді жінки Петрограда вийшли на страйк, вимагаючи «хліба і миру». Ця подія стала одним з каталізаторів революційних змін.
Цікавий факт: Після Лютневої революції жінки в Російській імперії отримали виборче право, що зробило країну однією з перших, де узаконили цю можливість.
Радянський період: від боротьби до квітів
Після подій 1917 року 8 березня зазнало значних змін у радянський період. Спочатку воно залишалося символом боротьби жінок за рівні права та соціальні перетворення, однак із часом радянська влада перетворила його на інструмент політичної пропаганди.
У 1921 році в СРСР 8 березня офіційно стало державним святом, а вихідним днем його оголосили лише в 1965 році,коли в Радянському союзі його закріпили як «день пошани жінок». Тоталітарна влада змістила фокус свята — цей день більше не був сфокусований на активістках та на боротьбі за права жінок. Він став нагодою для святкування ідеалізованого образу жінки у Радянському союзі — «берегині родинного затишку» та «помічниці в будівництві комунізму».
З часом 8 березня остаточно втратило свій первісний зміст і перетворилося на «день квітів і подарунків», що закріплював образ жінки як об’єкта пошанування, а не рівноправного члена суспільства. Формальна увага й офіційне визнання не супроводжувалися реальними змінами в гендерній політиці. У результаті революційний зміст свята поступово зник, поступившись місцем традиції символічного вшанування раз на рік.
Цікавий факт: в очах Сталіна рівноправ’я означало рівна праця жінок з чоловіками на виробництві та у сільському господарстві. Тому за його ініціатив був створенний журнал «Робітниця», перший випуск якого вийшов 8 березня.
Сучасне свято 8 березня
З часом у багатьох країнах 8 березня перестало асоціюватись із боротьбою за права та рівність, і перетворилося на день привітань, символізуючи весну, жіночність і ніжність. Однак феміністичні рухи нагадують про його справжню історичну суть. Однак феміністичні рухи продовжують нагадувати, що це насамперед день боротьби за права жінок. Це нагода говорити про гендерну нерівність, проблему насильства, «рожевий» податок, дискримінацію на ринку праці та інші виклики, які постають перед сучасними жінками.
Цікавий факт: в Італії прийнято дарувати жінкам на 8 березня гілочку мімози, адже ця квітка символізує силу та витривалість.
8 березня в Україні: боротьба за рівність у цифрах
В Україні питання гендерної рівності залишається актуальним і сьогодні. Попри значні досягнення, жінки продовжують стикатися з викликами в різних сферах життя.
Розрив в оплаті праці. За даними Державної служби статистики, у 2022 році середньомісячна заробітна плата жінок була на 18,6% нижчою, ніж у чоловіків. Для подолання цієї нерівності Україна впроваджує Стратегію зменшення гендерного розриву в оплаті праці, яка має на меті скоротити цей показник до 13,6% до 2030 року.
Жінки у Збройних Силах України. Станом на 2024 рік, загальна чисельність жінок у Збройних силах України становила приблизно 68 тисяч, з яких понад 48 тисяч є військовослужбовицями, а 5 тисяч брали безпосередню участь у бойових діях.
Ратифікація Стамбульської конвенції. У 2022 році Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію, спрямовану на боротьбу з домашнім насильством та захист прав жінок. Це стало важливим кроком у вдосконаленні законодавства та забезпеченні безпеки для постраждалих.
Доступ до професій. У 2017 році Україна скасувала заборону на 450 професій для жінок, яка діяла з радянських часів. Це відкрило можливості для жінок працювати в таких сферах, як машиністки локомотивів, водолазки та водійки великовантажного транспорту.
Жінки в політиці. За даними Центральної виборчої комісії, участь жінок у політичному житті України поступово зростає. Проте, попри зростання представництва, у Верховній Раді України частка жінок досі складає лише близько 21%, що нижче середньосвітового показника (26%).
Вплив війни на жінок. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну суттєво вплинуло на жінок та дівчат. Станом на 2024 рік, понад 8 мільйонів жінок та дівчат потребують гуманітарної допомоги, а жінки складають 56% від приблизно 4 мільйонів внутрішньо переміщених осіб.
Домашні обов’язки. Українки витрачають у 2-3 рази більше часу на неоплачувану хатню працю, ніж чоловіки. Це залишається одним із головних бар’єрів на шляху до економічної рівності.
Гендерні диспропорції під час війни. Згідно зі звітом Global Gender Gap Report від World Economic Forum, у 2022 році гендерний розрив в Україні становив 29%. Це означає, що за однакову працю жінка отримує 71 грн, тоді як чоловік — 100 грн. У рейтингу гендерної рівності серед 147 країн Україна посіла 81-ше місце.
Попри всі виклики, українські жінки продовжують демонструвати силу, витривалість і активну громадянську позицію. Вони захищають країну на фронті, займають керівні посади, розвивають науку, бізнес і культуру, долаючи усталені бар’єри.
8 березня – це не лише свято, а й нагадування про виклики, з якими жінки стикаються щодня, і про шлях, який ще потрібно пройти для реальної рівності.
Сподобалася стаття? Став вподобайку!
1