Українська письменниця та літературознавиця Соломія Павличко назвала Петрова містифікатором:
«…він створював навколо себе міф, легенду, грався численними масками».Тому й досі Петров-Домонтович у нашому сприйнятті надто різний, і його численні образи, здається, неможливо звести докупи».
Зі статті Марії Моклиці «Естетична доктрина В. Домонтовича» в журналі «Наукові записки», випуск 69
Коріння Домонтовича в Дніпрі
Домонтович народився в родині церковних служителів, хоча сам часто розповідав, ніби його батько був учителем. Перші роки життя минули в Катеринославі, куди він неодноразово повертався протягом свого життя. У Дніпрі досі стоїть будинок його родини, що розташований на вулиці Жуковського (нині Левка Лук’яненка).
Попри численні подорожі та життя в різних містах, саме Катеринослав залишався для В. Домонтовича рідним і по-особливому близьким.
«І оце я стою біля вікна, й вітер дме в обличчя, і я дивлюсь на далеке місто, де я не був з дитинства, і у мене в серці з’являється біль, ніби голкою щось зачепило серце, і глуха тривога охоплює мене. Я відчуваю, що щось немов назавжди загублено і натомість не знайдено нічого», — В. Домонтович, «Без ґрунту».
Домонтович в київському андеграунді
Юні роки Домонтовича минають у Києві. Неподалік від Хрещатика, у підвалі найкращого на той час столичного готелю «Континенталь», працювало поетичне кафе «ХЛАМ»: «Художники, Літератори, Артисти, Музиканти».
Місце було андеграундним, але користувалося популярністю серед молодих митців. Домонтович дуже швидко вливається у коло молодих неокласиків.
історія непростого кохання
Була в житті Домонтовича непроста романтична історія: він закохався у Софію, дружину свого найкращого друга, Миколи Зерова. Їхні почуття зародилися ще до шлюбу із Зеровим, а згодом переросли в таємні стосунки, про які Зеров знав або принаймні здогадувався.
Після смерті свого сина, Зеров напише про Софію такі слова:
«Потерей сына страшно заплатила
Судьба неверной и моей жене:
Её, больную, весть почти убила, —
Так для чего же жить теперь и мне?»
Дослідники зазначають, що й сам Зеров не був вірний Софії: студентки часто закохувалися в нього, і він нерідко відповідав їм взаємністю. Цілком імовірно, що саме образ Зерова знайшов відображення у головному герої першого роману В. Домонтовича «Дівчина з ведмедиком». Твір, який випередив на роки всесвітньо відому «Лоліту» Набокова.
Фото з вистави Стаса Жиркова за п’єсою Павла Ар’є, яка створена за мотивами «Дівчини з ведмедиком» Домонтовича.
Миколу Зерова розстріляли НКВС в урочищі Сандармох у 1937 році. Лише у 1957 році, вже немолодий Домонтович повертається до Києва та одружується з Софією. У той же час він видає твори Зерова з власними примітками.
«Після смерті Віктора Петрова в 1969 році, Софія Зерова зберігала вдома два портрети: молодого Миколи Зерова і немолодого Віктора Петрова. Два чоловіки, портрети яких стояли в її кімнаті, де вона самотньо доживала», — згадує письменник Степан Процюк.
Серед творців нового літературного жанру
Домонтович разом з Валер’яном Підмогильним стали творцями перших українських інтелектуальних романів. Це особлива проза, де сюжет наповнений складними інтелектуальними, маніпулятивними та мовними іграми.
Сенси в таких творах часто не передаються напряму, а вимагають від читача самостійного аналізу й осмислення. Усі три романи Домонтовича написані саме в цьому жанрі.
Також Домонтович став першим, хто впровадив жанр романізованої біографії в українську літературу. Його книга «Аліна й Костомаров» поєднує реальні події з художніми домислами, що надають твору більшої емоційної глибини. Цей роман вийшов у Харкові у 1929 році.
Домонтович і радянська влада: компроміси та загадки
Віктор Петров співпрацював із радянською владою, і це вплинуло на його діяльність. У 1928 році він написав замовну статтю «Науково-політична діяльність А. Кримського», де Кримського було проголошено «буржуазним націоналістом».
У 1939 році, одразу після радянської окупації Західної України, Петров вирушив до Галичини – поїздка, доступна лише для найбільш лояльних до режиму діячів.
Пізніше на запитання своєї товаришки Докії Гуменної про мету поїздки, він відповів украй абстрактно: «Вино пив».
Багато українських діячів зазнали репресій під час сталінських чисток 1930-х років. У 1938 році Віктора Петрова-Домонтовича теж заарештували, звинувативши в контрреволюційній діяльності, шпигунстві та саботажі на користь буржуазно-націоналістичних кіл.
Однак уже за два тижні він вийшов на свободу, зумівши (якось!) переконати слідчого у своїй невинуватості. Справу закрили через відсутність доказів:
«Следствием не добыто достаточных материалов для привлечения к судебной ответственности»
Німецький лейтенант чи радянський агент?
Під час Другої світової війни Петрова-Домонтовича несподівано зустрічають у Харкові у формі німецького лейтенанта. Одна з теорій стверджує, що він був радянським розвідником і мав завдання: втертися в довіру німцям та за потреби очолити в Україні маріонетковий уряд Німеччини
Після завершення Другої світової Домонтович живе в Німеччині, в американській зоні окупації. Там він активно бере участь в українському русі, викладає студентам історію походження українського народу. Потім раптово зникає… і через роки неочікувано з’являється в Москві, де працює без жодних перешкод.
Петров-Домонтович — археолог та антрополог. З 1920-х по 1940-і роки проводив етнографічні експедиції, вивчаючи культуру й побут українців, народів Кавказу й інших етнічних груп.
Він є автором досліджень з етногенезу слов’ян та походження українського народу. А в 1942-1943 роках займався археологічними розкопками під контролем німецької окупаційної влади.
За однією з версій, саме антропологічна наукова робота Віктора Петрова стала вирішальною для порятунку цілого народу. Йому вдалося переконати німецьку окупаційну владу, що караїми не є євреями, тим самим врятувавши їх від геноциду.
Водночас Домонтович був відомим критиком радянського режиму.
Живучи в Німеччині, він написав книгу «Українські культурні діячі — жертви більшовицького терору», у якій різко засудив радянську систему та її репресивну політику.
«Юрій Шевельов, який добре знав Віктора Петрова і товаришував із ним, особливо під час перебування в Німеччині, описує його як людину з трьома іпостасями: Петров — науковець, Домонтович — літератор і Віктор Бер — розвідник», — Микола Чабан, письменник і журналіст
Роздвоєне «Я» Домонтовича: криза ідентичності
У творах Віктора Домонтовича, як і в його поведінці, чітко простежується тема розколотого «Я» та втрати цілісності ідентичності.
Він майстерно використовував символіку й літературні образи, щоб передати складність особистих переживань і пошук сенсу.
Герої Домонтовича прагнуть знайти себе в умовах моральної та духовної кризи. Ці теми відображають не лише внутрішні суперечності самого Домонтовича, а й дух епохи, в якій він жив.
Сподобалася стаття? Став вподобайку!
7