З початку російської агресії у 2014 році і по сьогодні, тисячі українців добровільно встають на захист України. Вони не змогли сидіти склавши руки, коли інші виборювали за них незалежне життя. Історії цих людей різні, але об’єднує їх одне — сміливість поставити життя «на паузу» та піти захищати свій дім та близьких.
У День українського добровольця журналісти Dnipro.media звернулися до захисників з одним питанням: «Що стало переломним моментом, коли ви вирішили стати на захист України?».
«Відштовхувався від дому, дітей, онуків»
Позивний «Дєд»
Командир відділення евакуації, 1-й ОШБ “Да Вінчі” ім. Дмитра Коцюбайла
Доброволець 2014-2016, доброволець з 2022
«Почалося це у 2014 році. Поки бігав по військкоматах, поки нас намагалися кудись прилаштувати. Зрештою, потрапив у тероборону, але я розвернувся і пішов до добровольчого батальйону [у «Дніпро-1»]. Відштовхувався від дому, дітей, онуків… У мене на той час вже була внучка. Просто не міг сидіти осторонь, це ж мій дім».
«Мене так виховали, що чоловік — це захисник»
Олег Чистопольцев
У 2014 році був добровольцем у добробаті «Дніпро-1»
В 2022 році — головний сержант розвідроти 128 бригади ТРО. Після поранення: інструктор в Школі підготовки розвідників. Де зараз не може розголошувати.
«Це було в 2014 році. У мене батько військовий. Мене так виховали — що чоловік це захисник. Якщо на тебе, твоїх близьких, твою країну нападають — то треба захищати. Знаю, що якби не пішов захищати, то почував би себе дуже погано психологічно».
«Я би корив себе до кінця життя, якби цього не зробив»
Позивний «Хан»
Пішов добровольцем у квітні 2023 року
Сухопутні війська, розвідка
«По суті, переломний момент у мене відбувся ще 24 лютого. Мій батько воює ще з 14 року, і в першу чергу я подзвонив йому, і сказав, що хочу піти в ТРО. Він мене відмовив, сказавши що у мене немає ніякого досвіду. Пройшов рік, я закінчив навчання в університеті, і після цього відразу пішов у ТЦК, сказавши своїй дівчині, що я «просто іду оновити дані». Цей рік я постійно думав про те, що треба піти в армію. Я нікому нічого не сказав, і просто подав документи в ТЦК на контрактну службу. Мабуть, я би корив себе до кінця життя, якби цього не зробив».
«Приходилось майже щодня ходити і надокучати працівникам ТЦК»
Позивний «Рефі»
«Переломним стало повномасштабне вторгнення. На той момент у мене вже було розуміння, що воно станеться і я мав план дій. Зранку 26 лютого прийшов у Львівський ТЦК. Там була шалена кількість людей, працівники ТЦК навіть не встигали брати у всіх дані.
Першими брали тих, хто мав вже військовий досвід, а потім всі інші. На той момент я був абсолютно цивільним і моя професійна діяльність ніяк не була пов’язана з армією, тому приходилось майже щодня ходити і надокучати працівникам ТЦК, коли ж вже?… Таким чином мобілізували аж 11 березня 2022 року».
«Відчуття сорому, що хтось виборює за мене гідне життя»
Позивний «Мопс», Івченко Анатолій
Підрозділ УДА у складі 28 бригади ім. Лицарів Зимового походу
«Переломним стало відчуття сорому, що хтось виборює за мене гідне життя. У березні 22-го року, тоді я по суті напросився через друга у підрозділ Української Добровольчої Армії. Тільки після травмування я вже не бойові задачі виконую, а допомагаю в підрозділі з бумажною справою».
«Не можна сидіти вдома, коли по твоїй землі чвакають берці тієї сволоти»
Позивний «Майк»
ДССТ (БО, ШР, БпАК)
«Переломним моментом, який мене змусив стати військовим та боронити свою землю, став початок повномасштабного вторгнення у лютому 22-го. У мене не було тоді, і не має зараз слів, щоб описати, що я тоді відчував, в ті перші дні. Не можна сидіти вдома, коли по твоїй землі чвакають берці тієї сволоти. Ну просто я не маю права сподіватись на те, що мене і мою сім’ю захистить хтось.
Але я добре пам’ятаю той настрій перших днів. Ми всі були такі. Нас везли невідомо куди. Ми не знали куди потрапимо. Але відчувалось, що всі готові до останнього і все одно, що у нас на той момент були тільки автомати. Звісно, всі боялись. Але на той час, коли ми проїжджали рідним містом в невідомість і бачили, як нам машуть всі-всі.. І старі бабці радянської розфасовки, і дівчатка, і чоловіки різного віку, у нас було одне бажання — їбшти, бо ж як ми можемо підвести тих, хто в нас вірить і сподівається на нас??».
«Я зрозуміла, що не можу залишатись осторонь і поставила собі за мету — піти в військо»
Позивний «Грушка»
76 полк зв’язку імені В’ячеслава Чорновола
«Мій наречений став волонтером з початку повномасштабного вторгнення. Мій батько став військовим з перших днів війни та перебував певний час на Харківщині. Мій дядько загинув у квітні 2023 року. Йому було всього 27 років. Тому з армією і війною ми були тісно пов’язані. Я зрозуміла, що не можу залишатись осторонь і поставила собі за мету — піти в військо і бути дотичною до майбутнього своєї країни».
«А якщо не візьмуть, я ж дівчина»
Позивний «Майк»
Спочатку: 47 ОМБр, наразі в іншому підрозділі в складі Сухопутних військ України
«Переломний момент був, коли я дізналась про набір в тоді ще 47 ОШБр. Зрозуміла, що це знак і можливість, якою варто скористатись, бо я з початку повномасштабного вторгнення вже планувала піти у військо і відвідувала заняття з військової підготовки цивільного населення.
Я планувала піти у військо, але був присутній якийсь стопорний момент “а якщо не візьмуть, я ж дівчина”. Потім в один момент я сказала собі, що варто спробувати. Тоді я почала оббивати пороги військових частин, що знаходяться неподалік мого дому, щоб підписати контракт».
«Ти молодий і ще не час»
Тихонов Кирило
Сили Безпілотних Систем
«Планував долучитися до лав Збройних сил України з перших днів, але мене переконували в тому, що я молодий і ще не час. Коли я побачив, що 40-річні мужики тікають від ТЦК, перепливають Тису, і їдуть за величезні суми закордон — зрозумів, що крім мене ніхто мою сімʼю не захистить. Ми з дружиною хочемо народити дитину під мирним небом, в Україні, в країні де є майбутнє. Тому з 14 квітня 2024 року я добровільно долучився до лав ЗСУ».
«Тільки так почуватиму себе на своєму місці»
Анна Чепинога,
Добровольчий підрозділ Окремої служби БПЛА Української Добровольчої Армії
«Це було рішення, яке я приймала тривалий час, але, уявляючи різні варіанти розвитку подій майбутнього, усвідомлювала, що тільки за такого сценарію — почуватиму себе на своєму місці. Вступила до армії влітку 2023 року».
«Хотілося бути залученим до боротьби проти росії»
Позивний «Бобер»
Окрема служба БПЛА Української Добровольчої Армії
«Рішення піти у військо точно не було імпульсивним, тому що я про це думав кілька місяців з початку повномасштабної війни. Наважився на це рішення тільки у червні 2022 року, і в липні долучився. До цього я дуже активно займався волонтерством, але хотів робити більше. Напевно, переломним моментом стало те, що хотілося бути залученим до боротьби проти росії — це за моїми цінностями. Я відчув, що це для мене важливо».
Всі ці добровольці різні за професіями, віком, статтю, але їх об’єднує одне — сміливість та любов до Батьківщини. Добровольці стали нашим символом відданості, мужності та самопожертви.
Читайте також: Хорунжа Служба «Азову» в Дніпрі: як пройшла лекція про оборону Маріуполя
Сподобалася стаття? Став вподобайку!
2