40 років після Чорнобиля: чи можливе повторення?

26 квітня 1986 року сталася катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції. Ця подія має статус аварії ядерних об’єктів найвищого рівня за визначенням ВООЗ та UNSCEAR.

Сьогодні питання радіаційної безпеки знову актуальне для Дніпропетровської області. Після окупації 4 березня 2022 року Запорізької атомної електростанції росіянами ризик нової аварії перестав бути абстрактним. Але чи можливе повторення сценарію 1986 року?

Детальніше – в матеріалі Dnipro.media.

Хронологія подій на ЧАЕС у квітні 1986 року

Чорнобильська АЕС почала працювати в 1977 році із запуском першого блоку. Четвертий енергоблок ввели в експлуатацію у 1984 році. На станції використовувалися реактори, особливістю яких було використання графіту як сповільнювача нейтронів.

25 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці почали готуватися до планового ремонту, під час яких мали провести експеримент, щоб перевірити, чи можна використати інерцію турбогенератора в разі втрати електроживлення. 26 квітня о 01:23 потужність реактора різко й неконтрольовано зросла, що призвело до двох вибухів з інтервалом у кілька секунд. Вибухи повністю зруйнували покрівлю, стіни верхньої частини реакторного відділення та частково машинний зал. Після цього виникло понад 30 вогнищ пожежі.

Внаслідок руйнування корпусу реактора в повітря потрапило близько 11 тонн ядерного палива. У реакторах типу РБМК використовували графіт, який після вибуху горів протягом 10 днів. 

Професор Інституту радіоекології Фукусімського університету Марк Железняк в інтерв’ю «Главкому» розповів найголовнішу проблему аварії на ЧАЕС:

«У Чорнобилі – графітовий реактор. Мало того, що відбувся вибух, так ще й після нього у відкритому вибухом реакторі все горіло 10 днів. Тобто можна сказати, що брудна бомба діяла ще 10 днів після вибуху.

Внаслідок цих процесів відбувалися викиди в атмосферу у газоподібній формі маленьких частинок палива, що несли різні радіонукліди, з яких найбільш небезпечними були радіоактивні йод, цезій і стронцій. 

Зараз навколо Чорнобильської станції територія приблизно у 10 км, де є мікрочастинки ядерного палива, у складі яких є плутоній, період напіврозпаду якого складає близько 6 тис. років і америцій з періодом напіврозпаду 470 років. Тобто назавжди територія приблизно у 10 км навколо станції забруднена, на ній неможливо постійно жити».

Так само він зазначає, що пожежників відправляли гасити пожежу в екіпіруванні, непризначеному для роботи в радіаційному середовищі.

Евакуація населення в Чорнобилі

Перше офіційне повідомлення про аварію пролунало по місцевому радіо Прип’яті через 36 годин після вибуху – о 12:00 27 квітня. Влада оголосила тимчасову евакуацію мешканців. Місто поділили на 5 секторів, о 14:00 почали прибувати автобуси, і до 16:30 евакуацію 44,5 тисячі осіб завершили. У місті залишилося 5 тисяч працівників для невідкладних робіт.

Влада не робила офіційних заяв протягом перших двох днів. Тільки після того, як 27 квітня об 23:00 данська лабораторія ядерних досліджень та фахівці у Швеції зафіксували різке зростання радіаційного фону, уряд СРСР зробив офіційну заяву. Перше повідомлення з’явилося у телевізійній програмі «Врємя» 28 квітня о 21:00. 

Документи Комітету державної безпеки (КДБ) УРСР свідчать: влада контролювала інформацію про аварію. У повідомленні від 26 квітня зазначалося про організацію контролю вихідної кореспонденції та обмеження міжнародного зв’язку. 11 травня 1986 року фіксувалися вказівки Міністерства охорони здоров’я УРСР вказувати в медичних картках пацієнтів з ознаками променевої хвороби діагноз «вегетосудинна дистонія». 1 травня у Києві відбулася запланована святкова демонстрація на Хрещатику, попри підвищення радіаційного фону. Рекомендації з радіаційної безпеки опублікували в українській пресі лише 9 травня.

Рішення про евакуацію населення з 30-кілометрової зони ухвалили 2 травня. До 6 травня з цієї території вивезли понад 115 тисяч людей. Загалом до кінця літа 1986 року було евакуйовано 90 784 особи з 81 населеного пункту України.

Технічні відмінності Запорізької АЕС від Чорнобильської

Запорізька АЕС має 6 енергоблоків загальною потужністю 6000 МВт. На відміну від графітових реакторів РБМК-1000 на ЧАЕС, на Запорізькій станції встановлені водо-водяні енергетичні реактори типу ВВЕР-1000. 

«Там принципово різна конструкція реакторів. Якщо чорнобильський блок не мав металевого корпусу реактора, не мав гермоооболонки, то на Запорізькій АЕС була впроваджена модернізація», – зазначила незалежна експертка з ядерної енергетики Ольга Кошарна для «24 Каналу».

За словами викладач та аспірант Львівського державного університет безпеки життєдіяльності Роман Сукач у своїх академічних працях, гермооболонка – один із фізичних бар’єрів на шляху розповсюдження радіоактивних речовин на атомній електростанції з водо-водяними енергетичними реакторами. Саме такою є Запорізька АЕС.

«Ядерний реактор не є атомною бомбою. Тому він не може вибухнути. Тому ні за будь-яких, навіть гіпотетичних сценаріїв розвитку подій, нічого схожого на вибух атомної бомби на ЗАЕС відбутися не може. Ніяка ракета, бомба, пряме влучання літака, підрив вантажівки з вибухівкою, землетрус магнітудою 6, не можуть спричинити вибух реактора», – зазначив професор Києво-Могилянської школи врядування та кандидат технічних наук Геннадій Рябцев на своїй сторінці Facebook.

Ризики для Нікополя та Дніпропетровщини

Важлива відмінність від Чорнобиля — стан енергоблоків на ЗАЕС. На момент аварії у 1986 році 4-й блок ЧАЕС працював на повну потужність, відбувалася активна ланцюгова реакція. Під час такої реакції утворюється велика кількість радіоактивних ізотопів, зокрема йод-131, період напіврозпаду якого, як зазначає Марк Железняк, становить 8 діб.

«Жоден реактор на Запорізькій АЕС не виробляв електроенергію вже з вересня (2022 року –ред.)… Навіть той реактор, який у гарячому зупині, не виробляв електрику. Це означає, що там не було ланцюгової реакції, що велика кількість короткоживучих радіонуклідів, які становили величезну загрозу після Чорнобиля, вже розпалася”, – зазначила Олена Паренюк в етері ТСН.

Науковець, доктор фізико-математичних наук, колишній працівник Інституту ядерних досліджень НАНУ Людвиг Литвинський в коментарі РБК-Україна зазначив, що навіть при найгіршому сценарію, коли все, що міститься у середині реакторів ЗАЕС вивільниться на волю, то ситуація буде кращою за ту, що була із Чорнобильською АЕС.

Попри це ризики радіаційного забруднення прилеглих територій зберігаються. За повідомленням Генштабу Збройних Сил України 4 липня 2023 року, на зовнішній покрівлі третього та четвертого енергоблоків ЗАЕС розмістили предмети, схожі на вибухові пристрої.

Як пояснює Марк Железняк, аварійна ситуація можлива, якщо реактори перевести в режим виходу на потужність, тобто виробництва електроенергії. Це можна зробити навіть із реакторами у стані гарячої зупинки.

«У випадку аварії працюючого реактору з високою вірогідністю слід буде евакуювати мешканців у зоні 30 км, а це Енергодар, Нікополь насамперед. Запоріжжя перебуває більш ніж у 50 км від ЗАЕС, тому дуже малоймовірно, що воно може потрапити у зону евакуації», – зазначив він.

Якщо ж аварія станеться на реакторі в непрацюючому стані, зона значного забруднення буде локалізована на відстані 10-20 кілометрів за рахунок меншої енергетики можливого викиду та відсутності йоду-131.

Попри ризики, більшість експертів сходяться на тому, що сценарій, подібний до Чорнобиля, на ЗАЕС малоймовірний. Відсутність графіту, наявність захисних гермооболонок та рекомбінаторів водню, а також відсутність вироблення електроенергії унеможливлюють ядерний вибух із викидом твердих частинок палива в атмосферу, як це відбулося 26 квітня 1986 року.

Читати також: Історія письменника Розстріляного Відродження Бориса Тенети