«Мене бандити не розстріляють, я не дамся…» – історія письменника Розстріляного Відродження Бориса Тенети

6 лютого 1935 році у спецкорпусі НКВС вчинив самогубство письменник Дніпропетровщини Борис Тенета. Він походив з селища Покровське та був близьким другом з Борисом Антоненком-Давидовичем, Євгеном Плужником та іншими знаковими літераторами початку 20-го століття.

Більше про Бориса Тенету, його творчість та репресії проти нього – читайте в матеріалі Dnipro.media.

Молодість письменника

Борис Тенета, справжнє ім’я якого Борис Гурій, народився 8 квітня (за новим календарем – 26 березня) 1903 року в селищі Покровське, тоді ще Катеринославської губернії, а зараз Синельниківського району, у родині священника Йосафа Гурєєва та доньки управляючого маєтком Олександри Бабіної.

Його батьки померли, коли Борис був ще підлітком: батько у 1914 році, коли хлопцю було 11 років, а мати у 1916 році, коли Борису було 13 років. Тоді ж він перебрався до Катеринославу (нині – Дніпро). Пізніше Борис навчався в Катеринославському інституті народної освіти, який створили з історично-філологічного факультету Катеринославського університету (нині – ДНУ), який у 1920 роках радянська влада розформувала.

Як зазначає Світлана Гамзіна бібліотекарка у Днiпропетровській обласній універсальній науковій бiблiотеці імені Кирила і Мефодія, у 1927 році Тенета перебрався до Києва, де перейшов на третій курс історичного факультету Київського інституту народної освіти (пізніше – УДУ ім. Драгоманова).

Творчість Бориса Тенети

Світлана Гамзіна відмічає, що письменник почав свій творчий шлях у ранньому віці. Перші вірші письменника друкували в журналах «Червоний шлях», «Зоря», «Нова громада» та інших уже в 1924 році.

Його товариш, письменник Розстріляного відродження Борис Антоненко-Давидович відзначав у Тенеті вплив на тогочасну літературу: 

«Свого часу це був досить відомий автор багатьох ліричних поезій, що так і не вийшли навіть за життя автора окремою збіркою. Не вийшли, бо й сам автор не дбав про таку збірку, вважаючи за своє основне покликання прозу, а на свої вірші дивлячись як на щось інтимне, занадто «своє», де кажеш самому собі щиру правду».

За свого життя Борис Тенета випустив сім книг:

• «Листи з Криму» (1927);
• «Гармонія і свинушник» (1928); 
• «Десята секунда» (1929);
• «Будні» (1930);
• «Ненависть» (1930);
• «П’яниці» (1930); 
• «В бою» (1931).

Як пише Світлана Гамзіна, на початку 1933 року Борис Тенета почав писати роман про завоювання іспанських колонізаторів та винищення ними корінних народів. Він писав неспішно й часто переповідав своїм товаришами цілі розділи. Цей текст для нього був мрією «щось солідне написати». Проте Борис не зміг закінчити цей твір через репресії радянської влади.

Спілки «Плуг» та «Ланка» («МАРС»)

Як зазначає старша наукова робітниця Літературно-меморіального музею-квартири П. Г. Тичини Лариса Дацюк, з початку 1920-х років Борис Тенета був одним із найактивнішим учасником Катеринославської філії спілки селянських письменників «Плуг». Єдиним засновником «оригінального» «Плугу» був Сергій Пилипенко, а до його рядів також входили Григорій Епік, Володимир Сосюра та інші.

Уже в Києві Борис Тенета доєднався до організації «Ланка» (з 1926 року – «Майстерня Революційного Слова» (МАРС). До «Ланки» (МАРСу) також входили Валер’ян Підмогильний, якого вважали за лідера, Євген Плужник, Григорій Косинка, Борис Антоненко-Давидович, Іван Багряний та інші.

Читайте також: Валер’ян Підмогильний: майстер української прози і жертва сталінського терору

У 1928 році МАРС розпався під тиском радянської влади, проте, як зазначає Світлана Гамзіна, її учасники й «надалі поєднували не лише дружні стосунки, але й спільні погляди на літературу».

Окрім цього сім’ї Бориса Тенети та Валер’яна Підмогильного тісно дружили між собою.

Радянські репресії проти Бориса Тенети

Як зазначають у матеріалі «Борис Тенета-жертва сталінських репресій» Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара, після розстрілу Григорія Косинки, Олекси Влизька та Дмитра Фальківського у 1934 році Борис хотів отруїтися, бо розумів, що смерть наближається і до нього.

«У нього з’явилася ідея фікс: не датися живим у руки енкаведистам. Борис Тенета спробував шукати порятунку у втечі. Спочатку переїздить до Одеси, а згодом, на прохання дружини, письменник переїздить з сім’єю до Нового Афону (Абхазія)», – зазначають у матеріалі Херсонської бібліотеки.

20 січня 1935 року його заарештували на Кавказі та посадили до сухумської в’язниці. Там він спробував покінчити з собою, проте його врятували, а після цього відправили до Києва.

У спецкорпусі НКВС на Інститутській №5 (скоріш за все мова йде про будинок Київського особливого військового округу за адресою вул. Інституцька, 15/5) до Бориса Тенети приставили цілодобовий нагляд, щоб він не зміг ані повіситися, ані отруїтися. 

Проте 6 лютого 1935 року він вночі під ковдрою порвав рушники та білизну, прив’язав себе петлею до бильця ліжка та задушився. Письменник загинув у віці 31 року.

Як писала у своїх спогадах дружина Євгена Плужника, Борис Тенета відчував свій арешт і навіть планував інсенувати свою смерть. Він казав: 

«Небезпека наближається, скоро і по нас прийдуть, а жити так хочеться, що, здається, я зроблю так: піду до річки, залишу свій одяг на березі, покладу в кишеню всі документи на ім’я Бориса Тенети, а сам на голову нав’яжу який-небудь одяг такий, щоб можна лише було прикрити грішне тіло, перепливу річку… і нема мене… піду, куди очи глядять без документів, без нічого. А хтось знайде мій одяг на березі з документами, передасть у відділ розшуку міліції, міліція – в НКВС. Ну, що ж, скажуть, утопився сам раніше, ніж ми його утопили».

Бориса Тенету реабілітували вже у 1956 році.

Читати також: 170 років по Дмитру Яворницькому: життя у перипетії історії