Війна, історія Дніпра, український степ, воєнні щоденники та поезія — саме про це говорили учасники Book Space Festival-2026, який три дні тривав у Дніпрі. Цьогорічною темою фестивалю стало «Горнило. Дике Поле».
У межах події відбулися дискусії, лекції, презентації книжок та зустрічі з авторами, а також збір коштів на потреби військових. Журналістки Dnipro.media поспілкувалася зі спікерами та відвідувачами фестивалю і зібрала головні думки про Дніпро, Дике Поле, війну та культуру.
Про Дике Поле та силу не здаватися
Артдиректорка Book Space Festival,перекладачка та головна редакторка KovylaPublishing Вікторія Наріжна розповіла Dnipro.media, як обирали фокусною тему та чим фестиваль відрізняється від попередніх років.
У якомусь сенсі всі фестивалі однакові, бо ми їх робимо для того, щоб побути разом з іншими людьми, які люблять книжки і хочуть говорити про щось цікаве. Але в якомусь сенсі всі фестивалі різні. Цього року наша фокусна тема — це “Горнило. Дике Поле”. Ми говоримо про цю географічну територію Дикого Поля, про те, якою вона нас робить, що в ній відбувалося історично і що відбувається зараз
Вікторія Наріжна каже, що тему Дикого Поля обрали не випадково. Вона допомагає зрозуміти не лише історію регіону, а й досвід людей, які живуть тут сьогодні.
Після початку повномасштабного вторгнення команда фестивалю шукала новий формат проведення події. Якщо раніше Book Space проходив просто неба на набережній , то тепер відбувається в інших умовах і з значно меншими ресурсами.
Вікторія Наріжна переконана, що саме під час війни культурні події набувають особливого значення:
Сама по собі війна теж є мотиватором, бо ти розумієш, що не можеш здатися. Людям потрібно це, і тобі потрібно це. Нам просто потрібно бути разом і робити щось таке, що ми любимо робити
Говорячи про головний меседж фестивалю, вона додає:
Ми в цьому горнилі плавимося і горимо давно. Насправді це давня історія. Вона тягнеться крізь всю історію цієї території і цієї країни. Але водночас ми виробляємо свою спроможність протистояти й рухатися вперед всупереч постійній небезпеці
Обрана тема знайшла продовження і в благодійній частині фестивалю. Під час Book Space вперше збирали кошти на потреби бригади «Дике Поле» — для евакуації поранених військових.
Як війна змусила по-новому подивитися на Дніпро
Однією з подій фестивалю стала лекція історикині Катерини Грищенко «Ідентичність Дніпра: зміна епох і вірність собі». Дослідниця вважає, що саме повномасштабна війна змусила багатьох українців глибше замислитися що до власної ідентичності.
Головним чином ми замислилися саме над ідентифікацією. Це той виклик, який змусив нас зупинитися і подумати. З одного боку, у нас не виникає з 2014 року питань, чому ми є Україною, а з іншого боку тепер потрібно було для себе сформувати, чому саме так є. На мій погляд, це є прямо визначальним, що сталося
Після лекції журналістка Dnipro.media запитала історикиню, яку історію про Дніпро мав би знати кожен мешканець міста.
Катерина Грищенко згадала маловідомий випадок із 1911 року, коли з психіатричної лікарні на Соборній площі втік цирковий гімнаст, який залишився в місті після від’їзду мандрівного цирку. За повідомленнями місцевих газет, чоловік видерся на електричний стовп, виконав сальто перед містянами, які чекали на трамвай, а потім добровільно повернувся до лікарні.
На думку дослідниці, саме з таких несподіваних і людяних історій складається пам’ять про місто.
«Не забувайте про мене»: що сказав би людям український степ
Про природне обличчя Дикого Поля говорили під час зустрічі «Степові заповідники: життя після війни».
Дослідниця Ольга Богомаз наголосила, що сьогодні український степ часто сприймається насамперед к територію бойових дій.
Український степ зараз — це чергове поле бойових дій. Але ми повинні пам’ятати, що це не тільки поле бойових дій. Це також степ. Він унікальний, прекрасний і різний. Його варто досліджувати
На запитання про те, що сказав би український степ людям, якби міг говорити, вона відповіла: «Не забувайте про мене».
Говорячи про майбутнє степових заповідників, дослідниця зазначила, що найбільшу надію сьогодні дають військові, науковці та природоохоронці.
По-перше, Збройні Сили України. Це мій головний привід для надії вступати в кожен день. По-друге, українські природоохоронці та українські науковці, які не припиняють роботу. Навіть на окупованих територіях багато колективів залишаються на своїх місцях і продовжують працювати. Це означає, що після деокупації вони зможуть відновлювати те, що було втрачено
Воєнні історії без вигадки
Тему Дикого Поля продовжила письменниця Ольга Соляж під час презентації книги «Дике Поле. Воєнні історії». Авторка розповіла Dnipro.media, що книжка побудована виключно на реальних подіях.
Більше 90% описаних у книжці історій я пережила сама. Тому вони дуже автентичні. Є декілька історій, у яких я не брала участі, але вони були важливими для бойового шляху батальйону. Тоді я описувала їх зі слів очевидців. У книжці немає вигаданих подій чи вигаданих персонажів. Це повністю нонфікшн
За словами письменниці, вона прагнула показати іноземним читачам справжнє життя українських військових.
Мені було дуже важливо, щоб читач за межами України побачив звичайних, але водночас незвичайних хлопців, солдатів, які надто скромні, щоб самі про себе казати, що вони герої. Тому що війна — це не лише бойові дії. Це також робота в тилу, підтримка інших хлопців і звичайне життя
Найскладнішим для авторки стало написання розділів про загиблих друзів. Працюючи над цими розділами, вона поверталася до болісних спогадів про друзів і побратимів, яких уже немає, та щоразу усвідомлювала, що більше ніколи їх не побачить.
Фентезі як відображення реального світу
Про силу художньої літератури поспілкувалися з письменницею Аліною Дихман. Письменниця розповіла, чому фентезі може говорити про цілком реальні людські переживання.
На запитання про те, які людські переживання найкраще розкриваються саме через фентезі, авторка відповіла:
Мені було дуже важливо, щоб читач за межами України побачив звичайних, але водночас незвичайних хлопців, солдатів, які надто скромні, щоб самі про себе казати, що вони герої. Тому що війна — це не лише бойові дії. Це також робота в тилу, підтримка інших хлопців і звичайне життя
Говорячи про джерела натхнення, письменниця зазначила, що найбільше її надихають люди та природа, і цей інтерес для неї не згасає.
Поезія як спосіб відчути себе живим
Під час фестивалю також поспілкувалися з поетом Максимом Бородіним, який презентував книгу «Книга війни та вини».
Пояснюючи назву збірки, Максим Бородін розповів, що для нього війна і вина тісно повʼязані між собою. За його словами, відчуття вини виникає тоді, коли людина не може нічого змінити або комусь допомогти.
На запитання про те, що має відчути читач після останньої сторінки книги, поет відповів:
Може, те, що він нічого не зрозумів і хоче ще раз почитати. Я сам поезію не читаю підряд. Відкриваю на різних сторінках і читаю. Якщо подобається — читаю далі
Для самого Максима Бородіна поезія є своєрідною терапією. Свою книгу він називає реакцією на те, що відбувається навколо, і спробою відчувати та усвідомлювати власне існування.
Простір для зустрічей і розмов
Серед відвідувачів фестивалю було багато молоді. Після лекцій та презентацій люди не поспішали розходитися, обговорювали почуте та ділилися враженнями.
Дніпрянка Аліна, яка відвідує Book Space вже втретє, розповіла, що навіть після зміну формату фестиваль зберіг свою атмосферу.
Перший Book Space, на якому я була, проходив на набережній. Там були величезні шатри. Зараз подія меншого масштабу, але суперцікава
Найбільше їй запам’яталася лекція про ідентичність Дніпра.
Не так багато подій у Дніпрі пов’язаних із книжками. Тому для мене важливо приходити сюди. Важливо привозити письменників і робити події, які одночасно пов’язані і з війною, і з культурою
Протягом трьох днів фестивалю особливо відчувалася зацікавленість молодих людей. Саме молодь ставила запитання, дискутувала зі спікерами та продовжувала обговорювати почуте вже після завершення подій.
Ваш донат — це наша суперсила!
ПідтриматиПопри війну, Book Space Festival вкотре нагадав, що книжки можуть бути не лише джерелом знань, а й приводом для розмов і осмислення спільного досвіду. У час, коли країна продовжує боротися за своє майбутнє, культура залишається одним зі способів зберігати пам’ять, знаходити сенси та підтримувати одне одного.
Читайте також: Жаба Дніпро: як стріт-арт став дзеркалом настрою міста
Сподобалася стаття? Став вподобайку!
1