Поль, Яворницький та 250 тисяч експонатів: як створювався національний історичний музей у Дніпрі

Сьогодні Дніпровський національний історичний музей імені Д. І. Яворницького — один із найбільших і найстаріших музеїв України. У його фондах зберігається понад 250 тисяч експонатів, зокрема одна з найбільших у Східній Європі колекцій половецьких кам’яних баб, а також козацька та єгипетська колекції з артефактами тисячолітньої давнини.

Але між тим, чим Дніпровський національний історичний музей імені Д. І. Яворницького є сьогодні, і тим, з чого все починалося, минуло понад 160 років, кілька воєн, чотири режими влади та одна людина, яка стала невід’ємною частиною історії музею. Детальніше — у матеріалі Dnipro.media.

Від шафи у гімназії до повноцінного музею

У 1849 року губернатор Катеринославу Андрій Фабр і директор гімназії Яків Грахов заснували «Общественный музеум Екатеринославской губернии». Там зберігалась колекція Олександра Поля, яка складалась зі зразків зброї, античної та єгипетської старожитності, а також монети кількох європейських країн.  Такий набір на той час був цілком типовим — схожі зібрання існували в Керчі, Феодосії та Одесі. Після від’їзду губернатора до Криму музей узяла до себе гімназія, де зберігала у себе у вигляді кількох шаф із предметами.

Інституційна історія почалась у 1902 році. Коли Катеринославське губернське земство заснувало нову установу під назвою «Обласний музей імені Поля» (нині — Дніпровський національний історичний музей імені Д.І. Яворницького). Тоді вони запросили на посаду директора Дмитра Яворницького. Це була цілком нова інституція, яку вчений створював фактично з нуля.

Окрім особистих знахідок Яворницького, до музею ще надходила колекція  Олександра Поля. У 1912 році вдова Ольга Поль передала 40% колекції від первісного зібрання свого чоловіка. Доля іншої частини зібрання достеменно невідома.

Замість базової концепції «обласного музею», тобто краєзнавчого музею широкого профілю, Яворницький сформулював та реалізував концепцію саме музею української старовини, з акцентом на колекції запорозьких старожитностей та колекції культових пам’яток. В умовах тогочасної підросійської України його музей став унікальним фененом

Яворницького запросили до музею як найманого працівника. Але вже за перше десятиліття він змінив наукову концепцію музею в бік національ-культурного.

Як збиралась колекція

Ще до директорства він об’їхав Катеринославську, Полтавську, Чернігівську, Херсонську та Новоросійську губернії — скрізь, де могли б зберігатись сліди козацької культури. Він розкопував кургани, домовлявся з поміщиками, переконував селян. Частину предметів міг купувати за власні кошти.

Як результат — 1905-1917 роках до музею надійшло понад 2136 козацьких пам’яток. Лише за дванадцять років і переважно завдяки зусиллям Яворницького.

Яворницький був аскетом в особистому домашньому житті. Більша частина грошей йшла на купівлю предметів для колекцій. «Синдром колекціонера» активно впливав на все життя ученого. Він фактично не розділяв власні зібрання і музей — пожертвував туди основні свої колекції, зокрема запорізькі старожитності, а надалі добував предмети для музею з тією самою колекціонерською завзятістю

У 1910 році він навіть поїхав до Єгипту — і привіз до музею частину єгипетської колекції. Конкретний перелік цих предметів не зберігся: музейна документація 1941 року загинула під час евакуації. А наразі єгипетська колекція Яворницького налічує кілька дрібних амулетів. 

Колекція кам’яних скульптур росла інакше — через експедиції та угоди. Сьогодні в музеї зберігається понад 100 антропоморфних стел різних епох: від стел III–II тисячоліть до нашої ери до 70 половецьких баб XII–XIII століть. Це найбільша така колекція у Східній Європі.

Масштабне поповнення музею відбулось за часів радянського союзу. Коли Яворницький очолював Дніпробудівську археологічну експедицію. Першу в СРСР експедицію такого типу, створену для дослідження пам’ятки територій перед великим будівництвом. Йшлось про землі Дніпровського Надпоріжжя, які мали затопити після запуску Дніпрогесу. Бо саме там були землі Запорізької Січі і Яворницький розумів, що пам’ятки можуть зникнути назавжди. Під час тієї експедиції вдалось зібрати десятки тисяч артефактів, які поповнили музейний фонд. Про результати цих розкопок Дмитро Іванович пізніше написав у журналі «Нові шляхи» у 1930 році.

Коли музей міг зникнути

Перший момент: 1919 рік. Катеринослав захопили махновці, місто грабували та мародерили. Коли стріляли на вулицях, Яворницький приходив до музею щодня, аби зберегти музейні експозиції.  Тоді вчений домігся особистої зустрічі з «батьком» (Нестором Махно). Яворницький тоді отримав охоронну записку на майно музею від нього. Потім отримав ще одну — на дрова. Махно пожертвував музею десят тисяч карбованців і забезпечив дровами на весь опалювальний сезон. Побутує легенда, що Дмитро Іванович купив ці охоронні грамоти за пляшку горілки з кургану, але ці історія спростована істориками. Охоронні записки зберігаються і донині у музеї ім. Яворницького.

У книзі відвідувачів музею донині зберігається автограф Нестора Махна, а також Денікіна, Шкуро та Миколи ІІ. Тодішні радянські чиновники обурювались, чому всі вони в одній книзі, але Дмитро Іванович вважав це питання не вартим уваги.

Чого в Яворницького не відняти, так це вміння знаходити спільну мову з людьми. Тож у багатьох аспектах збереження музею в часи Визвольних змагань — це дійсно заслуга Дмитра Івановича

Другий момент: 1933 року в обласній газеті «Зоря» виходить стаття-донос під назвою «Кубло націоналістичної контрреволюційної пропаганди». У ній йдеться про звинувачення на вченого Яворницького та його музей, у тому що буцімто серед музейних експонатів є козацькі та релігійні. Окрім цього критикам не сподобалось, що всередині залів у музеї висіли портрети дворян та духовест і був цілий зал присвячений церкві.  а радянської експозиції — жодної. Як наслідок — звільнення Яворницького та обшуки у нього вдома.

За чотири роки після цього в музеї змінилося 13 директорів. У 1934 році там не залишилося жодного наукового співробітника. Експозицію розгромили — прибрали зал, присвячений церкві, зняли портрети дворян та духовенства. Те, що Яворницький будував десятиліттями намагались переробити та переформатувати, нові директори ламали і переробляли. Кожен із тринадцяти директорів мав власне уявлення про те, яким має бути музей революції. У середньому кожен з них тримався три місяці на посаді.

Третій момент: Яворницький помер 5 серпня 1940 року, якраз за рік до того, як розпочалася найбільша загроза для музею в його історії.

Коли у місто зайшли німецькі війська, будівлю музею зайняв штадкомісар Рудольф Клостерман. Фонди музею перенесли у напівзруйнований будинок Художнього музею на вулиці Шевченка. Там вони лежали просто неба, без належних умов. Згодом вдалось евакуювати колекцію двом технічним працівникам власними руками — Миколі Білому та Петру Дузю. Тоді 11 ящиків вирушили до Казахстану. З них три зникли безслідно, а два були розкриті на складах НКВС. За оцінками Енциклопедії сучасної України, загальні втрати склали близько 60 000 предметів.

Унікальні предмети, що зберігає музей

Після деокупації міста музей слугував радянською установою з унікальними фондами. Тоді відновлення зайняло десятиліття. У період з 1968-1977 роках провели масштабну реконструкцію музейного комплексу. Там з’явились нові інтер’єри, нова постійна експозиція та діораму «Битва за Дніпро». У 1979 році цей проєкт отримав Шевченківську державну премію.

У 1961 році Дніпровська міська рада та Виконавчий комітет Дніпровської міської ради ухвалили рішення: прах Яворницького перенести з міського кладовища і перепоховати біля  стін музею. Згодом музей отримав його ім’я, а потім і національний статус.

Сьогодні музей зберігає понад 250 тисяч експонатів. Козацька колекція, кам’яні статуї, археологічні знахідки різних періодів тощо.

Одна із цікавих експозицій — Керносівський ідол. Антропоморфна стела з пісковику, 120 сантиметрів у висоту, 238,5 кілограмів ваги, друга половина III тисячоліття до нашої ери. На ній зображено «дерево життя», сцени полювання, коней, дерева та навіть еротичні сцени. Знайшли його у 1973 році школярі з села Керносівка і здали до музею. 30 грудня 2025 року ідол внесений до Державного реєстру національного культурного надбання України.

Також є експонати у музеї, який потрапили до музею не через Яворницького, а через його попередників і які він зберіг. Наприклад, статуя фараона Рамзеса VI, XIII століття до нашої ери. Це третя у світі відома ціла статуя Рамзеса VI — дві інші зберігаються в Каїрі. Як вона опинилася в Наддніпрянщині досі невідомо. Побутує думка, що до музею надійшла у складі колекції Олександра Поля.

Читайте також: 170 років по Дмитру Яворницькому: життя у перипетії історії