Праці Яворницького відкрили широкій аудиторії життя, побут і військову культуру козаків. Для історика кожен артефакт був частиною великої картини, яку він прагнув донести українцям.
Вибір кар’єри всупереч батькам
Батько Яворницького мріяв, що син стане священиком, але Дмитро вибрав інший шлях. У 1877 році, після навчання в духовній семінарії, він вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету.
Втратив стипендію через козаків
Яворницький обрав малопопулярну тоді тему — історію запорозьких козаків, яку керівництво університету не оцінило. Викладачі вимагали, щоб він писав про історію Фінляндії, але Яворницький відмовився й через це втратив стипендію. Його навіть звинувачували в «українському сепаратизмі». Попри всі труднощі, історик залишився вірним своїй справі.
Яворницький і Катеринослав
У 1905 році Яворницькому офіційно запропонували очолити Катеринославський обласний музей, і він погодився. Дослідник називав Катеринослав (нині Дніпро) своєю «другою батьківщиною» й саме в місті зміг реалізувати наукові мрії та відродити історію козацького минулого.
Яворницький активно сприяв культурному розвитку міста: працював над створенням першої української газети «Запоріжжя», організовував різноманітні культурні події, виступав з лекціями.
Місце, де оживає історія
Хоча Історичний музей у Катеринославі був заснований ще у 1849 році, саме в 1900-х роках під керівництвом Яворницького він став справжнім центром української історії та культури. Історик зібрав унікальну колекцію артефактів: козацьку зброю, одяг, знамена, побутовий посуд та церковні ікони.
Наука і кохання: несумісні?
Перший шлюб Яворницького з музиканткою Варварою Кокіною розпався через фінансові труднощі та нестабільність життя вченого. Квартиру дослідника заполонили археологічні артефакти й там панував хаос, що ще більше ускладнювало стосунки. Його друге кохання з Єлизаветою Щоголевою було взаємним, але батько видав дівчину заміж за нельоба заради титулів і багатства. Пізніше вона розлучилася і поїхала за Яворницьким у Середню Азію, але це вже окрема історія.
Лише у 1918 році Яворницький знайшов третю супутницю життя — учительку Серафиму Буракову, з якою їх об’єднувало більше духовне, ніж романтичне кохання.
Дітей у подружжя не було.
Експедиції та дослідження
Яворницький не обмежувався лише книгами та архівами — він проводив експедиції по всій Україні, шукаючи місця битв, козацькі поселення, залишки фортець. Кожна експедиція була його спробою зберегти минуле, знайти артефакти, що відкривали величні сторінки української історії. Завдяки його дослідженням нам збережені численні сліди козацької культури.
Археологічна праця
Яворницький розвивав археологію, досліджував кургани й козацькі могили. Вивчав Дніпровські пороги, проводив масштабні дослідження перед XIII Археологічним з’їздом у Катеринославі (1905) та поповнив колекцію Катеринославського музею (нині Дніпровський історичний музей). Під час будівництва Дніпрогесу в 1920-х роках він керував археологічним наглядом і зберіг багато історичних об’єктів. Але місто продовжило розвиватися, і на зміну природним ландшафтам прийшли нові символи Дніпра. Дізнайтеся більше про історію створення найдовшої набережної Європи – від промислової зони до сучасної візитівки міста.
Клуб селебреті
Яворницький листувався з Франком про історичні та культурні питання, надавав Миколі Лисенку етнографічні матеріали для музичних творів і підтримував дружні й професійні стосунки з Оленою Пчілкою.
А на світлині — Леся Українка та Дмитро Яворницький. Познайомились вони у 1910 р. в Єгипті, де жила і лікувалась поетеса. Леся тиждень була гідом історика, а потім написала рідним:
«Він завзятий дід, лазив і на піраміди, і в піраміди, і де його тільки не носило…»
Вплив на українську історіографію
Тритомна праця Дмитра Яворницького «Історія запорозьких козаків» досі має вплив на наукове середовище. Методологічний підхід науковця, який поєднував історичний аналіз із етнографічними та фольклорними дослідженнями, заклав основи сучасної української історіографії та надихнув наступні покоління науковців.
Яворницький не лише зберіг історичну спадщину, але й заклав основи українського національного наративу, де козацтво займає особливе місце.
Незламна відданість українській культурі
Дмитро Яворницький був людиною, яка не боялася йти проти течії. Радянська влада не надто прихильно ставилася до вченого, закидаючи йому «буржуазний націоналізм» та співпрацю з контрреволюційними організаціями.
Він зіштовхувався з опором влади, яка часто перешкоджала його культурним ініціативам, проте він залишався відданим своєму покликанню. Яворницький вірив, що українська культура заслуговує на збереження, і тому його наукова діяльність не припинялася навіть у найскладніші часи.
Назавжди в серці міста
Центральна вулиця міста, яка є культурним, адміністративним та комерційним осередком, носить ім’я Дмитра Яворницького.
Історичний музей, якому дослідник віддав всі свої сили та знання, також названий на його честь.
Будинок, де вчений прожив останні 35 років свого життя, перетворено на музей, що розповідає про його життя та діяльність.
Пізнаємо Яворницького глибше
У травні 2021 року вийшов 7-й том «Епістолярної спадщини академіка Дмитра Яворницького», а також наразі готується до випуску 8-й.
У 2024 році в межах проєкту «Відчуй Дніпро» на площі Шевченка встановили мініскульптуру «Кобза Дмитра Яворницького». Скульптура зображає кота з вусами, метеликом та тростиною, що символізують Яворницького, а також скіфську бабу та кобзу, які натякають на його дослідження козацтва та зібрання артефактів.
«Він завзятий дід, лазив і на піраміди, і в піраміди, і де його тільки не носило…»
Сподобалася стаття? Став вподобайку!
2