У Дніпрі давно зникло відчуття тиші як безпечного простору. Повітряні тривоги, вибухи, різкі звуки серед ночі й постійний міський шум стали частиною щоденної реальності, до якої мешканці змушені адаптуватися. Здається, що з часом людина «звикла», але психіка продовжує реагувати на загрозу.
Що відбувається з психікою під постійним шумом війни, чому організм не «звикає» і як відновлювати ресурси — з коментарями психологині у матеріалі Dnipro.media.
Шум як невидима загроза
Шум у місті — це не просто фоновий звук. Це фактор, що безпосередньо впливає на психічний і фізичний стан людини.
Зокрема європейське дослідження Gutenberg Health Study, показало, що тривалий шумовий вплив пов’язаний із підвищеним ризиком тривожних, депресивних симптомів і порушень сну навіть у мирний час, і чим довше вплив, тим вище ризики. Це дослідження, що охоплює тисячі учасників та аналізує стан здоров’я протягом років, показало, що шум — не просто дискомфорт, а фактор довготривалої психологічної напруги.
Коли шум стає регулярним і невід’ємним елементом життя, він перестає бути фоном — він стає навантаженням, яке з часом змінює реакції нервової системи.
Як це відчувають мешканці міста
- Локальні наукові дані також підтверджують вплив тривалого стресу та шуму на психіку дніпрян. Під час дослідження проведеного на базі Дніпровського державного медичного університету, де опитали 104 студента у період з 24 лютого по 2 березня 2025 року. На основі анкет (PHQ-9 для депресії, GAD-7 для тривоги, а також оцінювання якості сну) дослідження показало:
- високий рівень тривожності у 61,5 % студентів;
- труднощі із засинанням у 57 %;
- порушення глибокого сну у 49 %;
- значну частину студентів із депресивними симптомами.
Ці прояви часто трактують як «звичну адаптацію». Але вони свідчать не стільки про звикання, скільки про накопичення стресу в нервовій системі.
Що відбувається з психікою?
Психологиня Юлія Лучнікова, яка має понад 10-річний досвід роботи з дітьми та дорослими, пояснює, що ключову роль у реакції на небезпеку відіграє мигдалевидне тіло: структура мозку, відповідальна за реакції на загрозу:
“Мигдалевидне тіло — це частина мозку, яка дуже відповідально виконує свою єдину задачу: убезпечити людину. Воно не відпочиває, і воно ніколи не звикає до небезпеки”
Це означає, що навіть коли людина навчається заспокоювати себе й продовжувати звичайні справи, її нервова система все одно залишається в режимі пильності.
“Навіть після вибуху тіло може здригнутися — бо активізувалася нервова система, м’язи напружилися, організм мобілізувався до дії, але потім лобна кора каже: «Це було далеко, загрози немає», і людина продовжує функціонувати”
Юлія Лучнікова зазначає, що для мигдалевидного тіла будь-яка загроза є реальною та актуальною, особливо за наявності травматичного досвіду.
Чому після вибухів з’являється втома, апатія або відчуття спустошеності
Кожен звук небезпеки запускає реакцію “бий, біжи або завмри”. Якщо такі сигнали надходять регулярно — кілька разів на тиждень чи навіть щодня — ресурс організму поступово виснажується.
Юлія Лучнікова пояснює, що мобілізація нервової системи не “безкоштовна”: це потребує енергії, ресурсів і часу на відновлення. Коли ресурсів немає, з’являються:
- втома,
- дратівливість,
- зниження емоційного тонусу,
- відчуття, що “немає сил навіть на прості справи”.
Це не просто втома — це виснаження нейрофізіологічного ресурсу, що формувався під впливом постійного шуму й загрози.
Як підтримати себе: поради психолога
1. Сон — основа всього
Найперше, що відновлює нервову систему — це сон. Сон — це не просто «перерва». Це основа для стабільного психоемоційного стану й здатності протистояти стресу.
Психологиня зазначає, що коли повноцінно виспатися вночі не вдається, варто звернути варто шукати інші способи підтримки себе:
- знайти можливість для короткого денного відпочинку,
- дозволити собі паузу після важкої ночі,
- зробити кілька хвилин усвідомленого розслаблення.
Ці дії не замінять ідеального сну, але допоможуть частково відновити ресурси організму.
2. Фокус на тому, що під контролем
Сирени або вибухи неможливо контролювати, але можливо впливати на:
- режим дня,
- безпекові практики,
- тілесні та дихальні вправи,
- спілкування з друзями й близькими,
- моменти тиші
Юлія Лучнікова радить створити власний “набір психологічної підтримки” — прості дії, які повертають відчуття стабільності в безпеки навіть у непередбачуваних умовах. Це можуть бути:
- короткі тілесні вправи,
- прості ритуали розслаблення,
- улюблені заняття,
- уявлення безпечного місця,
- творчість або прогулянка в безпечний час.
Життя у місті, де тиша більше не є стабільною, змінює не лише побут, а й внутрішні реакції людей. Те, що мешканці Дніпра відчувають напругу, втому чи гіперчутливість до шуму, — не слабкість, а закономірна відповідь психіки на тривалий стрес.
Усвідомлення цього — перший крок до більш уважнішого ставлення до себе. Навіть тоді, коли загрози залишаються, важливо помічати власний стан і знаходити способи підтримки, які допомагають зберігати внутрішню рівновагу.
Читайте також: Психологічна підтримка дітей у Дніпрі під час війни: де та як отримати допомогу
Сподобалася стаття? Став вподобайку!
7