«Право жити без страху». Чому законопроєкт №13597 про злочини на ґрунті нетерпимості важливий для Дніпра

У 2021 році під Офісом Президента зібралися сотні людей, які вимагали ухвалити законопроєкт № 5488. Документ мав удосконалити механізми реагування на злочини, скоєні через упередження, зокрема через сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність. Серед учасників акції були і 17-річний Марко — тоді ще школяр, сьогодні журналіст, активіст і військовослужбовець.

Минуло кілька років. Законопроєкт так і не винесли на остаточне голосування, а після відставки уряду його відкликали через вимоги парламентського регламенту. Згодом Кабінет Міністрів подав новий законопроєкт — №13597. Він зберіг головну ідею попереднього документа: оновити законодавство щодо протидії злочинам на ґрунті нетерпимості та розширити перелік ознак, за якими мотив нетерпимості має враховуватися під час розслідування.

Для багатьох це може виглядати як чергова законодавча ініціатива. Для людей, які стикалися з переслідуваннями, погрозами чи насильством через сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність, це питання значно ширше. Вони говорять насамперед про безпеку, можливість отримати допомогу і відчувати, що держава їх чує.

В останній день Місяця гордості Dnipro.media досліджує, чому законопроєкт №13597 важливий для багатьох українців. Редакція поспілкувалася з правозахисниками, юристами, активістами, волонтерами та військовослужбовцями, щоб з’ясувати, що саме може змінитися після його ухвалення.

Чому законопроєкт №5488 так і не став законом та що змінює №13597

Історія законопроєкту №13597 почалася не цього року. Ще у 2021 році Кабінет Міністрів зареєстрував у Верховній Раді законопроєкт №5488, який мав удосконалити українське законодавство щодо протидії злочинам, скоєним із мотивів нетерпимості.

Документ пропонував чіткіше визначити, що таке злочини на ґрунті нетерпимостіі, розширити перелік ознак, за якими мотив нетерпимості має враховуватися під час розслідування, а також встановити відповідальність за окремі прояви дискримінації та підбурювання до насильства.

Однак парламент роками його не розглядав.

У правозахисниій організації Gender Stream пояснюють, що законопроєкт не виносять до сесійної зали через необхідність техніко-юридичного доопрацювання. Наразі триває робота над редакцією №13597-д, яка має усунути юридичні ризики та отримати підтримку профільного комітету Верховної Ради.

Наразі законопроєкт проходить розгляд у профільних комітетах Верховної Ради. Він уже отримав позитивний висновок Комітету з питань інтеграції України до Європейського Союзу, а після доопрацювання редакції №13597-д має бути винесений на розгляд Комітету з питань правоохоронної діяльності. Лише після цього документ можуть винести до сесійної зали парламенту.

У Gender Stream також наголошують, що законопроєкт має значення не лише для українського законодавства. У січні 2026 року №13597 офіційно отримав статус євроінтеграційного. Його ухвалення пов’язане з виконанням Україною зобов’язань у межах переговорів про вступ до Європейського Союзу, зокрема за розділом «Судова влада та основоположні права», який стосується захисту прав людини та боротьби з дискримінацією.

Журналіст, а нині військовослужбовець марко і крапка пригадує, як чотири роки тому разом із сотнями людей приїхав під Офіс Президента, щоб закликати владу підтримати законодавчі зміни.

Попри очевидний запит суспільства і те, наскільки це вже тоді було важливо для багатьох людей, законопроєкт чотири роки просто лежав без розгляду

У 2025 році документ відкликали. Причина була процедурною, а не політичною: після відставки уряду всі урядові законопроєкти, які парламент не встиг розглянути, були автоматично зняті з розгляду відповідно до регламенту Верховної Ради.

Втім, вже за кілька тижнів Кабінет Міністрів зареєстрував новий законопроєкт — №13597. Він значною мірою продовжив ідеї свого попередника.

Одне з ключових нововведень документа — розширення переліку ознак, за якими мотив нетерпимості має враховуватися під час розслідування злочинів. Йдеться, зокрема, про сексуальну орієнтацію, гендерну ідентичність, інвалідність, ВІЛ-статус, етнічне та соціальне походження й інші ознаки, через які люди можуть ставати мішенню насильства або переслідувань.

За словами правозахисників, сьогодні мотив нетерпимості не завжди отримує належну правову оцінку. Через це напади, скоєні через упередження, нерідко кваліфікують як звичайне хуліганство або заподіяння тілесних ушкоджень без урахування мотиву.

Про це говорить і регіональний координатор громадської організації «АЛЬЯНС.ГЛОБАЛ» Дмитро Пономаренко.

Коли на людину нападають виключно через її сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність, правоохоронна система часто розглядає це як звичайне хуліганство. Через це держава фактично не бачить повної картини таких злочинів

На думку Дмитра, ухвалення законопроєкту дозволить правоохоронцям повніше враховувати мотив нетерпимості під час розслідування, а державі — точніше фіксувати такі злочини.

Втім, співрозмовники наголошують: сам по собі закон не зможе повністю викорінити насильство.

Цей законопроєкт — насамперед про безпеку. Він не зробить так, що злочини одразу зникнуть. Але він може дати людям шанс на справедливість і зробити так, щоб нападники більше не почувалися безкарними

Чому ця тема важлива для Дніпра та Дніпропетровщини

Попри те, що законопроєкт №13597 стосується всієї країни, для Дніпра та області ця тема має окремий вимір.

За даними моніторингових звітів правозахисного ЛГБТІ Центру «Наш світ», Дніпропетровська область протягом багатьох років залишається серед регіонів із найбільшою кількістю задокументованих випадків порушень прав ЛГБТІ. У звітах за 2014–2019 роки Дніпропетровська область неодноразово входила до числа регіонів, де фіксували найбільше випадків дискримінації, нападів та інших порушень прав людини через сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність.

Зокрема, у період 2014-2016 Дніпропетровська область була на першому місці по кількості задокументованих випадків серед регіонів, та на другому місці після Києва.

У 2017 році Центр «Наш світ» задокументував у Дніпрі та області 26 таких випадків — це був третій показник серед усіх регіонів України. У 2018 році регіон посів четверте місце з такою ж кількістю задокументованих випадків, а у 2019 році — п’яте місце із 15 випадками.

За останні роки на Дніпропетровщині неодноразово фіксували напади на ЛГБТІ та зриви правозахисних заходів. У Кривому Розі повідомляли про побиття людини через її сексуальну орієнтацію, а в Дніпрі активісти неодноразово стикалися з погрозами та спробами зірвати освітні події. Саме такі випадки й потрапляють до звітів правозахисників.

У 2019 році правозахисники продовжували документувати випадки переслідування ЛГБТІ, а також напади на правозахисників, які працювали з цією темою. За даними моніторингових звітів, активісти регулярно повідомляли про погрози, зриви публічних заходів і тиск з боку радикальних груп. У Дніпропетровській області також фіксували випадки, коли організаторам освітніх і культурних подій доводилося не розголошувати місце проведення до останнього моменту через ризик провокацій або нападів.

Водночас правозахисники наголошують: офіційна статистика не завжди відображає реальний масштаб проблеми.

У Дніпрі та області, як і по всій Україні, існує серйозний розрив між реальною кількістю інцидентів та офіційною статистикою, оскільки правоохоронці часто не мають інструментів для виявлення саме мотиву нетерпимості

Частина людей не звертається до поліції через недовіру до правоохоронної системи, страх повторної травматизації або побоювання розголосу. Через це випадків, про які знають лише постраждалі та їхнє найближче оточення, може бути значно більше, ніж показує офіційна статистика.

Для документування таких випадків Gender Stream використовує платформу «Вартові», створену відповідно до стандартів ОБСЄ. Через неї можна повідомити про злочини на ґрунті нетерпимості, отримати юридичний супровідта допомогти правозахисникам задокументувати випадок.

Є чимало історій, які так і не стають публічними. Особливо це стосується невеликих міст, де люди бояться звертатися до поліції або розповідати про пережите через ризик розголосу

Подібну проблему підтверджує й регіональний координатор громадської організації «АЛЬЯНС.ГЛОБАЛ» Дмитро Пономаренко. За його словами, багато людей не звертаються до правоохоронців, бо не впевнені, що мотив нетерпимості буде врахований під час розслідування.

Якщо ти залишаєшся “невидимим”, місто може здаватися безпечним. Але щойно людина відкрито проявляє свою ідентичність або просто тримає партнера чи партнерку за руку, ризики зростають. Це означає, що відчуття безпеки залежить не від закону, а від того, наскільки ти змушений приховувати себе

Саме тому, співрозмовники наголошують: для них законопроєкт №13597 — не лише про зміни до Кримінального кодексу. Передусім він про те, чи визнає держава злочини, скоєні через упередження, окремою проблемою, яка потребує належного розслідування та реагування.

Коли небезпека стає частиною повсякденності

Більшість співрозмовників Dnipro.media, відповідаючи на різні запитання, насамперед говорили про безпеку.

Для когось це означає не тримати за руку кохану людину в центрі міста. Для когось — приховувати місце проведення освітніх заходів. Для інших: постійно оцінювати людей навколо, перш ніж проявити будь-яку емоцію на публіці.

Аркадій живе у Дніпрі. Він каже, що не стикався з фізичними нападами через свою сексуальну орієнтацію. Втім, це не означає, що почувається в безпеці. За його словами, звичні речі, як вийти на вулицю, сісти в транспорт чи просто поспілкуватися з незнайомцями — давно вимагають постійної обережності.

Я не поправляю людей, коли до мене звертаються “дівчина”, не дивлюся людям у вічі, по можливості ні з ким не розмовляю на вулиці і завжди дивлюся довкола себе. Це не параноя — це спосіб убезпечити себе

Марко згадують, що після камінг-ауту у 17 років почали отримувати анонімні повідомлення з погрозами фізичною розправою.

Я не поправляю людей, коли до мене звертаються “дівчина”, не дивлюся людям у вічі, по можливості ні з ким не розмовляю на вулиці і завжди дивлюся довкола себе. Це не параноя — це спосіб убезпечити себеЯ зрозумів, що постійно приховувати себе — не вихід. Але після того, як відкрито сказав про свою орієнтацію, почалися погрози. Мені писали, що знають, де я живу. Публікували мої особисті дані у гомофобних Telegram-каналах. Був період, коли після таких публікацій я кілька тижнів жив у друзів, бо не знав, чи не прийдуть за адресою гуртожитку

За словами Марка, страх виникає не лише через самі погрози, а й через відчуття, що людина не знає, чи зможе отримати захист у разі реальної небезпеки.

Схожий досвід описує Саша, який викладає математику, а у вільний час волонтерить у ГО «АЛЬЯНС.ГЛОБАЛ». Він добре знає, що таке жити з постійним відчуттям небезпеки.

Я відчуваю себе відносно спокійно, але ця “безпека” існує лише завдяки постійному самоконтролю. Ми з партнером не можемо просто обійнятися чи взятися за руки на набережній. Ми завжди скануємо простір навколо. Безпека закінчується там, де з’являється публічність

Схожі переживання має й Анастасія. Вона вперше зіткнулася з агресією ще у підлітковому віці.

Коли мені було 15 років, хлопець, який мені подобався, погрожував “виправити” мене. Пізніше мені відмовили у роботі через те, що я зустрічалася з дівчиною. А коли я звернулася за підтримкою до священника, почула, що потраплю до пекла

Я не думаю, що мене обов’язково поб’ють на вулиці. Але й не можу бути впевненою, що цього не станеться. І вже це говорить про проблему

Для Ліліт питання безпеки також нерозривно пов’язане з повсякденним життям у місті.

Вона пригадує, що одного разу після поцілунку з партнеркою в громадському місці, до них почали чіплятися незнайомі чоловіки, від яких довелося тікати. В іншому випадку, за її словами, після конфлікту в супермаркеті група людей чекала їх на виході, тож залишати будівлю довелося через службовий вихід.

Безпека не може бути фасадною. Якщо навіть для того, щоб провести книжковий клуб чи освітню лекцію, доводиться приховувати адресу до останнього дня, ретельно перевіряти кожну заявку і хвилюватися, хто прийде на зустріч, — це означає, що базового відчуття безпеки немає

Про це говорить і волонтерка Queer Space Dnipro Поліна. За її словами, організатори заходів для ЛГБТІ змушені заздалегідь продумувати питання безпеки, перевіряти реєстрації та повідомляти місце проведення лише перевіреним учасникам.

Я любила “Дітей шпигунів”, але грати в них усе життя невесело. Коли навіть літературний клуб доводиться організовувати так, ніби це секретна операція, важко сказати, що місто є справді безпечним

Попри різні життєві історії, усі співрозмовники Dnipro.media говорять про схожий досвід. Для них небезпека полягає не лише в ризику фізичного нападу. Не менш виснажливим вони називають постійне відчуття необхідності оцінювати простір навколо себе, приховувати особисте життя, змінювати звичну поведінку та відмовлятися від публічності, щоб уникнути можливих конфліктів. Саме це, за їхніми словами, є одним із найважчих наслідків життя в умовах упередження.

Що може змінити законопроєкт №13597

Більшість співрозмовників наголошують: законопроєкт №13597 не усуне злочини на ґрунті нетерпимості за один день. Проте, на їхню думку, він може змінити те, як держава реагуватиме на такі випадки.

Сьогодні, пояснює Дмитро Пономаренко, однією з головних проблем залишається те, що мотив нетерпимості не завжди отримує належну правову оцінку.

На сьогодні українське законодавство враховує нетерпимість за расовими, національними чи релігійними ознаками, але не охоплює всіх категорій, які пропонує включити законопроєкт №13597. Через це правоохоронна та судова системи не завжди можуть належно врахувати мотив упередження під час розслідування таких злочинів

За його словами, якщо напад на людину відбувається через її сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність, мотив нетерпимості не завжди відображається у кваліфікації правопорушення.

Юристи та правозахисники сходяться в одному: головна мета законопроєкту — не посилити покарання, а забезпечити правильну кваліфікацію злочинів, учинених через упередження. Це дозволить точніше розслідувати такі справи, сформувати повнішу статистику та зробити мотив нетерпимості юридично видимим.

У Gender Stream наголошують, що саме це є головним завданням законопроєкту.

Сьогодні напади через колір шкіри, стать чи ідентичність часто кваліфікують як звичайне хуліганство. Закон дозволить поліції правильно фіксувати мотив нетерпимості, а судам — ухвалювати справедливі рішення

Такої ж думки дотримується юрист та волонтер Олександер Миколайович. Він нагадує, що Конституція України визначає життя, гідність і права людини найвищою соціальною цінністю, а також гарантує рівність усіх громадян перед законом.

Для мене важливо, щоб права кожної людини не лише проголошувалися, а й реально захищалися законом

Активіст Костянтин вважає, що ухвалення законопроєкту може стати важливим інструментом не лише для окремих людей, а й для державних інституцій.

Якщо повноваження Омбудсмана будуть розширені так, як це передбачено законодавчими змінами, це може стати механізмом швидшого реагування. Бо поліція не завжди знає, як правильно діяти у випадках дискримінації чи злочинів, мотивованих нетерпимістю

Костянтин також звертає увагу, що закон важливий і для військових.

Я знаю випадки, коли люди, які служили й належали до ЛГБТІ, стикалися з упередженим ставленням після того, як ставала відомою їхня орієнтація. А від злагодженої роботи підрозділу інколи залежать людські життя

Про важливість цього аспекту говорить і волонтер Максим Сергійович.На його думку, під час повномасштабної війни питання рівності перестає бути лише темою правозахисту.

Сьогодні тисячі ЛГБТІ захищають Україну, працюють волонтерами, медиками, рятувальниками. Водночас багато хто з них досі не має тих самих юридичних можливостей, які мають інші громадяни. У воєнний час це питання не лише права, а й людської гідності

Найчастіше співрозмовники повертаються до однієї думки: для них законопроєкт №13597 — це передусім інструмент захисту. На цьому наголошують і Марко.

Цей законопроєкт насамперед про безпеку. Він не зробить так, що напади зникнуть. Але він дозволить людям значно легше добиватися справедливості. Якщо злочини на ґрунті ненависті й надалі траплятимуться, у правоохоронців буде чіткий механізм реагування

Марко звертають увагу, що документ стосується не лише ЛГБТІ. Він також поширюється на злочини, мотивовані нетерпимістю за іншими ознаками, зокрема через інвалідність, стан здоров’я, етнічне чи національне походження.

Це питання безпеки не лише для однієї групи людей. Воно стосується всіх, хто може стати жертвою насильства через упередження

Що ще потрібно змінити

Співрозмовники Dnipro.media наголошують: ухвалення законопроєкту №13597 стане важливим кроком, але не вирішить усіх проблем. На їхню думку, ефективний захист людей, які стикаються з дискримінацією чи злочинами на ґрунті нетерпимості, потребує не лише законодавчих змін, а й роботи правоохоронної системи, державних інституцій, освітніх закладів і суспільства загалом.

Науковиця Дарія Данцева також підтримує ухвалення законопроєкту №13597. Водночас вона звертає увагу, що для багатьох ЛГБТІ людей питання рівності не обмежується лише відповідальністю за злочини на ґрунті нетерпимості. Не менш важливими залишаються цивільні партнерства та юридичне визнання сімей.

Для мене цей законопроєкт важливий, оскільки я хочу бути захищеною та хочу, щоб мої близькі були захищені. Ми вже маємо законодавчий захист людей за релігійними чи національними ознаками. Я вважаю, що такий самий захист мають отримати всі люди, які можуть ставати жертвами злочинів на ґрунті нетерпимості

Також Дарія звертає увагу, що рівень безпеки серед ЛГБТІ може відрізнятися. За її спостереженнями, лесбійські пари частіше відкрито проявляють свої почуття в публічному просторі, тоді як для багатьох чоловіків-геїв відкритість досі пов’язана зі значно вищими ризиками.

На її думку, наступним кроком після ухвалення законопроєкту має стати легалізація цивільних партнерств.

Марко також вважає, що наступним важливим кроком має стати створення законодавчого механізму юридичного визнання одностатевих пар.

Поки триває війна, цивільні партнерства — це насамперед про базові юридичні права. Якщо людина служить у війську або гине внаслідок російського обстрілу, її партнер чи партнерка не має навіть тих гарантій, які автоматично мають подружжя. Це питання не політичних поглядів, а людської гідності

Марко також звертають увагу на необхідність заборони так званої конверсійної терапії — практик, які декларують можливість змінити сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність людини, попри відсутність наукових доказів їхньої ефективності та критику з боку міжнародних медичних і правозахисних організацій.

Костянтин додає, що окремої уваги потребує захист людей, які служать у Силах оборони України.

Від того, наскільки згуртовано працює підрозділ, іноді залежать людські життя. Якщо люди стикаються з упередженим ставленням лише через те, ким вони є, це проблема, яка виходить далеко за межі особистої історії»

Про важливість законодавчих змін у контексті повномасштабної війни говорить і волонтер Максим Сергійович.

Україна сьогодні бореться за свободу та демократичні цінності. Для багатьох людей ухвалення таких законів означає не лише юридичний захист, а й відчуття, що держава бачить їх, визнає та поважає як своїх громадян

Усі співрозмовники сходяться в одному: навіть найкращий закон сам по собі не змінить суспільство. Він не усуне упередження й не зробить так, щоб дискримінація чи насильство зникли миттєво. Проте закон може визначити, як держава реагує на злочини, вчинені через упередження, і дати людям більше впевненості, що такі випадки не залишаться без належної правової оцінки.

Право жити без страху

Коли ми починали працювати над цим матеріалом, він мав бути про законопроєкт №13597. Але після розмов із героями стало зрозуміло: ця історія значно ширша.

Вона — про людей, які щодня змушені думати про власну безпеку. Про журналіста, який після камінг-ауту почав отримувати погрози. Про вчителя, який не може без остраху взяти за руку свого партнера. Про студентку, якій відмовили в роботі через сексуальну орієнтацію. Про активістів і волонтерів, які змушені приховувати місця проведення освітніх заходів. Про правозахисників, які роками документують випадки насильства. І про військових, які захищають Україну, водночас очікуючи, що держава захищатиме й їхні права.

Чи стане законопроєкт №13597 остаточним рішенням усіх проблем? Навряд чи.

Проте він може стати ще одним кроком до того, щоб злочини, вчинені через упередження, отримували належну правову оцінку, а люди — більше впевненості, що держава здатна їх захистити.

Всі герої цього матеріалу, незалежно від професії, віку чи життєвого досвіду, говорили не про особливі права. Вони говорили про право жити без страху. Право не озиратися через плече, не приховувати себе і не боятися, що упередження можуть стати причиною насильства. Саме з цього починається справжнє відчуття безпеки — для кожної людини.

Редакційна примітка. У матеріалі використано термін «злочини на ґрунті нетерпимості», оскільки саме він відповідає термінології законопроєкту №13597 та сучасній міжнародній правозахисній практиці. Для позначення спільноти редакція також послідовно використовує абревіатуру «ЛГБТІ», щоб забезпечити єдність термінології в усьому матеріалі.

Читати також: Чому в Дніпрі досі не було прайду — і чи можливий він у майбутньому?