Угоди про Чорноморський флот 1997 та 2010 років
Україною за контроль над Кримом, спочатку — дипломатичну. Великий Чорноморський флот СРСР, який базувався на півострові, потрібно було розподілити між уже окремими державами. При тому росія тиснула на Україну, аби забрати його майже повністю та залишитися в Криму, використовуючи фактичний контроль над більшістю кораблів та військово-морських об’єктів.
Врешті, у 1997 році між Україною та росією була підписана угода про перебування російського флоту на території України. Чорноморський флот РФ базувався у Севастополі, а також мав право на користування низкою стратегічних об’єктів на всьому півострові. У 2010 році Янукович продовжив термін дії договору «до 2042 року» — ця подія відома як «Харківські угоди».
2003. Провокація на Тузлі
У 2003 році росія поблизу Криму спробувала встановити контроль над українським островом Тузла у Керченській протоці, між Керчю та російською Таманню. Без жодних узгоджень з Україною російські будівельники за прямим наказом російського керівництва почали споруджувати дамбу, яка приєднала би Тузлу до російського берега.
У той же час проросійські сили у Криму влаштували показову акцію у Сімферополі, де заявили про готовність передати росії разом з островом Тузла весь Крим. Україні вдалося врегулювати ситуацію після проведення показових військових навчань поруч з Керчю, зокрема із запусками ракет із винищувачів. Після цього росія заявила, що визнає острів українським, та припинила будівництво дамби.
2014. Початок окупації Криму
Фактичний початок окупації Криму, а отже і російсько-української війни, припадає на 20 лютого 2014. Перед цим днем вже відбулася низка подій: у січні почалося організація загонів «самооборони Криму» у Севастополі для «захисту кримчан від нацистів» (сили Антимайдану), низка проросійських акцій та заяв депутатів Верховної Ради Криму про небажання жити в «бандерівській Україні».
Проте, саме 20 лютого російські військові частини, що базувалися у Севастополі в складі Чорноморського флоту РФ, почали захоплення півострова. Колони бронетранспортерів висунулися на Феодосію, військові аеродроми та інші важливі точки Криму.
Як Крим чинив опір
26 лютого 2014 року Меджліс кримськотатарського народу скликав жителів півострова на мітинг проти сепаратизму під стінами Верховної Ради Криму в Сімферополі. Посеред дня на акції зібралися від 10 до 20 тисяч людей, що виступали за збереження української влади в Криму. Водночас, по інших бік поліцейського кордону відбувалася проросійська акція з 2-4 тисяч учасників, які мали з собою сльозогінний газ та металеві штирі
27 лютого. Триколори над Кримом
27 лютого 2014 року збройні сили російської федерації захопили Верховну Раду Криму, Кабінет Міністрів Криму, інші ключові адміністративні будівлі та вивісили над ними російські прапори. Того ж дня війська росії встановили блокпости на Перекопському перешийку та півострові Чонгар, який з’єднує Крим з материковою Україною. Разом з російськими військовими їх охороняли «донські козаки», які прибули на місце раніше.
Крим: історія війни «без війни»
У лютому-березні 2014 року росія нарощувала військову присутність у Криму, блокуючи українські гарнізони, кораблі ВМС та об’єкти ППО. Українське командування не віддало наказу чинити збройний опір, що дозволило росії поступово захопити всі військові об’єкти та більшість кораблів Чорноморського флоту. 24 березня в.о. президента Олександр Турчинов наказав українським військовим і їхнім сім’ям покинути півострів. Близько 6 тисяч військовослужбовців виїхали на материк, тоді як близько 15 тисяч залишилися та перейшли на бік росії.
Опір українських військових на суші
Деякі українські військові частини у Криму продовжували обороняти свої об’єкти, не складаючи зброю. Зокрема, 2 березня 2014 року вранці до військової частини А2542 у Сімферополі прибули кілька десятків російських військових на вантажівці, вимагаючи роззброєння. Полковник Ігор Мамчур, представник штабу берегових військ українського флоту, повідомив, що командир частини категорично відмовився виконати цю вимогу та заявив про готовність оборонятися до кінця.
Опір українських військових на воді
Морський тральщик «Черкаси», рейдовий тральщик «Генічеськ» і великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський» відмовилися виконати наказ комбрига підійти до пристані та здати кораблі російським військовим. Відкинувши ворожий ультиматум, вони зайняли кругову оборону посеред озера Донузлав і продовжили опір окупантам. Останнім під тиском захопили «Черкаси», який тримав оборону до 25 березня. Деякі українські екіпажі, зокрема екіпаж корвета «Тернопіль», залишилися вірними присязі й перебазувалися до Одеси, не ставши на бік ворога. Багато кримських військових, які не зрадили Україну, згодом продовжили боротьбу проти росії на сході країни.
Міф про окупацію без крові
18 березня 2014 року російські військові вбили українського прапорщика Сергія Кокуріна. Він став першою військовою втратою під час окупації Криму. Сергій був вбитий двома пострілами – в голову і в груди – з АК-47 під час штурму 13-го фотограмметричного центру в Сімферополі. Ще однією жертвою став кримський татарин Решат Аметов, якого викрали під час мирного протесту проти анексії на початку березня. За два тижні його знайшли мертвим, зі слідами тортур.
Український спротив
З 9 по 15 березня 2014 року в Криму щоденно проходили акції протесту проти російської окупації. Вони охоплювали як великі міста, так і села, зокрема громаду Чонгара. 10 березня в Чонгарі силовики відкрили вогонь під ноги мітингувальників, намагаючись розігнати протест. До проукраїнських демонстрацій масово долучалися кримські татари, які лише на початку 2000-х змогли повернутися на півострів після депортації 1944 року. Активну підтримку протестам висловлювали також деякі етнічні росіяни, що мешкали в Криму.
«Я росіянка, а сьогодні мені вже стає соромно за те, що я росіянка. Тому що мої єдинокрівці прийшли сюди із військовою місією», — цитата однієї з учасниць акції.
Вже 15 березня під дулами автоматів росія провела незаконний показовий «референдум», який був спробою легалізувати окупацію.
Незаконний референдум та «приєднання»
Вже 15 березня під дулами автоматів росія провела незаконний показовий «референдум», який був спробою легалізувати окупацію. 17 березня парламент Криму, в якому вже не лишалося українських сил, проголосив «незалежність Криму», а наступного дня 18 березня підписав договір про приєднання Криму та Севастополя до росії.
21 березня путін підписав указ про приєднання Криму до федерації. За даними української прокуратури, станом на 25 березня півострів був повністю окупований збройними силами росії
Захоплення Криму Росією тривало 34 дні, але підготовка до нього почалася задовго до 2014 року. За даними розслідувачів, російські спецслужби готували операцію роками, а активне стягування військ для швидкої окупації розпочалося ще в листопаді 2013-го. Ці події стали точкою неповернення — російсько-українська війна почалася.
У той же час росія розпалювала ситуацію на Донбасі, а вже у квітні 2014 року розгорнула війну на сході України, використовуючи найманців і регулярні війська. У наступні вісім років Крим перетворювали на військову базу, нехтуючи економікою та екологією півострова. А 24 лютого 2022 року він став одним із ключових плацдармів для повномасштабного вторгнення в Україну.
Читайте також статтю: «Хроніка подій початку повномасштабної війни»
Сподобалася стаття? Став вподобайку!
0