Чому літній театр в парку Глоби унікальний? Яким був льодовий палац «Метеор» до занепаду? І чому автовокзал Дніпра став чи не останнім футуристичним проєктом радянської епохи?
Модернізм — один із найпомітніших архітектурних напрямів XX століття. В Україні його розвиток припав на радянський період, тож до таких будівель досі часто ставляться упереджено. Та попри суперечливу репутацію, чимало об’єктів модернізму мають мистецьку й історичну цінність.
Dnipro.media разом із дослідницею архітектури та захисницею культурної спадщини Ельмірою Еттінгер зібрали 10 знакових об’єктів модернізму в Дніпрі — від цирку-шапіто до закинутого готелю «Парус». Частина перша.
Літній театр «мушля» в парку Глоби
Що спільного між чипсами Pringles і «мушлею» в парку Глоби? Літній театр «Будівельник» — саме з такою назвою він з’явився на світ — побудували у 1978 році до Дня будівельника. Створив його дніпровський архітектор Олег Петров, який очолював архітектурний факультет нинішньої Придніпровської державної академії будівництва та архітектури.
Оскільки театр присвячувався будівельній індустрії, в ньому втілили найбільш передові і експериментальні напрацювання тієї епохи. В якості перекриття Петров використав незвичну вантову конструкцію – гіпар (гіперболічний параболоїд), через який містяни називають театр «мушлею».
За задумом архітектора, будівля мала нагадувати великого білого лебедя у водах озера. Гіпари є одним із символів модерністської архітектури 50–70-х років, яку можна побачити по всьому світу. Ними перекривали арени, церкви, цирки, ресторани. Вони спираються лише на дві точки та виглядають легко та витончено, але при цьому дуже міцні. Таку ж форму мають чипси Pringles — вона зменшує ламкість і добре тримає форму в упаковці.
Вони спираються лише на дві точки та виглядають легко та витончено, але при цьому дуже міцні. Таку ж форму мають чипси Pringles — вона зменшує ламкість і добре тримає форму в упаковці.
Театр «Будівельник» вирізняється і монументальним оздобленням: вхід прикрашають п’ять барельєфів роботи дніпровського скульптора, заслуженого художника України Юрія Павлова — автора «Музи Талії» біля оперного театру та барельєфів на Центральному мосту. Частину фасаду обвиває виноградна лоза, а перед входом розташоване декоративне каміння.
Колись дніпровська «мушля» була справжнім символом міста. На момент будівництва подібних архітектурних рішень у СРСР ще не було, і навіть сьогодні вона залишається унікальною.
Та з часом театр занепав — виступи тут не проводять, а всі входи зачинені решітками.
Льодовий палац «Метеор»
У 1983 році в Дніпрі з’явилася найбільша концертно-спортивна арена України – льодовий палац «Метеор». Його збудували на замовлення Південного машинобудівного заводу (Південмашу), який, як і багато великих радянських підприємств, розвивав інфраструктуру для мешканців міста.
Головним архітектором був заслужений архітектор УРСР і народний архітектор України Юрій Худяков, а інженером-конструктором Леонід Сандлер — лауреат державної премії УРСР ім.Шевченка за оформлення інтер’єру музично-драматичного театру ім. Франка в Івано-Франківську.
Це була вражаюча будівля. У професійній літературі його називали Універсальний видовищно-спортивний палац І категорії видовищних споруд. Він мав дві льодові арени: велику і малу для тренувань. Велика арена була трансформована, це дозволяло проводити змагання різних типів: матчі з хокею, змагання і шоу з фігурного катання, турніри з баскетболу і бальних танців, конференції, виставки і концерти. В ньому вміщувалось до 6500 глядачів.
У тренувальному блоці проходили заняття школи олімпійського резерву з фігурного катання, дитячого балету на льоду «Кристал», а також тренування аматорської хокейної команди. Лід на майданчику підтримували цілий рік — тож у будні вечорами та на вихідних кататися могли всі охочі містяни.
«Метеор» мав унікальне монументальне оздоблення, створене художником-шістдесятником Ернестом Котковим. Він створив дві об’ємні мозаїчні скульптури «Пломінкий метеор» і «Дніпровські хвилі», які стояли по обидві сторони від палацу. Це великі об’ємно-просторові композиції з бетону, прикрашені мозаїкою зі смальти, мармуру і нержавіючої сталі.
Нажаль, у березні 2019 року скульптуру «Дніпровські хвилі» розбили екскаватором. Територію, де раніше стояла знищена скульптура, Південмаш передав під забудову третьої черги ТРЦ Appolo. Втім, будівництво так і не почалося.
Інша скульптура — «Пломінкий метеор» — досі на місці, але потребує делікатної реставрації та охоронного статусу, аби не повторити долю «Дніпровських хвиль».
Стадіон вивели з експлуатації ще у 2013 році — тоді він потребував ремонту. Відтоді його тричі збиралися капітально реконструювати: у 2015-му — до «Євробаскету», у 2017-му — до «Євробачення», а в 2021 році — в межах програми «Велике будівництво».
Перші два проєкти передбачали радикальну зміну автентичного вигляду будівлі, останній — модернізацію інтер’єру та нове скління. Але після початку повномасштабного вторгнення всі плани зупинилися. Стадіон лишився без охорони й перетворився на закинуту будівлю.
Дніпровський цирк
Дніпровський цирк — це унікальна споруда. Це єдиний у світі цирк із бетонним шатром шапіто і величезною кількістю декору в інтер’єрі. Жоден інший цирк в Україні не має подібного оздоблення.А створив цю незвичайну будівлю у 1980 році Павло Нірінберг — тодішній головний архітектор Дніпра.
Нірінберг створив унікальне шатрове перекриття зі збірних залізобетонних елементів, щоб будівля нагадувала класичний цирк-шапіто. Ця форма не лише естетична, а й функціональна: вона забезпечує хорошу акустику і дозволяє зручно кріпити підвісне обладнання для артистів. Ефект шапіто підсилюють декоративні «флюгери» з фігурками циркових тварин.
Усередині цирку кожен вхід до зали прикрашають величезні дерев’яні голови левів — усі різні: одні усміхнені, інші — з оголеними іклами.
По всьому фоє розвішані спеціально створені для цирку люстри зі зірочками й крапельками — загалом їх налічується до 20 тисяч. У залі — чотири заглиблення для буфетів, стіни яких оздоблені вітражами з різноманітними візерунками, що підсвічуються зсередини.
Дніпровський цирк — єдиний в Україні, що має репетиційно-постановочний манеж таких самих розмірів, як і головна арена.
А його унікальне шатро ввечері перетворюється на справжнє шоу: коли «цирк запалює вогні», купол наче перетворюється на жерло вулкана, з якого вириваються вогняні звірі — завдяки світловим ефектам і кольоровому підсвічуванню. Це наче міні-вистава ще до початку вистави — яскрава реклама цирку, створена за допомогою архітектури.
Дніпровський автовокзал
Дніпровський автовокзал — наймолодший із радянських вокзалів в Україні. Його відкрили вже після розпаду СРСР — у 1993 році. Будівлю в стилі пізнього модернізму наприкінці 80-х спроєктував український архітектор Володимир Веснін — автор річкового вокзалу й будівлі обласного суду у Дніпрі.
Він мріяв, щоб замість старого автовокзалу на місці Слов’янського базару з’явився новий — просторий і футуристичний. Цього враження вдалося досягти завдяки багаторівневості, складній системі переходів і нестандартній композиції. Саме тому дніпровський автовокзал помітно вирізняється з-поміж інших в Україні.
Щойно вокзал відкрився, його швидко спотворила стихійна торгівля, яка у 90-х заполонила майже весь простір. Із часом будівля втратила свій впізнаваний інтер’єр, перетворившись на брудний і хаотичний простір.
А з початком повномасштабної війни — остаточно втратила автентичність. Дві ракетні атаки пошкодили засклений фасад, який згодом просто закрили профнастилом. Постраждали й декоративні піраміди з алюмінію та скла на пероні прибуття: в них вибило скло, але замість того, щоб відновити — їх просто демонтували.
Втім, не всі зміни пов’язані з атаками росії. Частину автентичних елементів демонтували ще раніше. З фасаду зникли стилізовані декоративні літери «Дніпро», а всередині прибрали оригінальні світлові куби з розпізнавальними знаками. Замість них залишився лише металевий каркас, обмотаний світлодіодною стрічкою.
Міський лекторій
Гуляючи парком Шевченка в Дніпрі, ви точно пройдете під дахом із характерними пірамідками — це міський лекторій, збудований у 1977 році за проєктом архітектора Павла Нірінберга.
Цей ансамбль — приклад постмодернізму: металевий навіс, цегляні й залізобетонні конструкції з приміщеннями різної поверховості (від одного до трьох), а в центрі — амфітеатр на 1500 глядачів.
Архітектура лекторію — складна й нестандартна. Це помітно як у побудові самої зали, так і в композиції: поєднання пласких і рельєфних бетонних поверхонь створює виразну гру форм. Павло Нірінберг застосував оригінальний прийом — інтеграцію архітектури з природою.
У перекритті передбачені спеціальні отвори, через які ростуть дерева. Це наочно демонструє: навіть масштабна споруда може існувати в гармонії з довкіллям. А пірамідки на даху мають не лише декоративну, а й практичну функцію — вони формують правильне відбиття звуку й забезпечують хорошу акустику.
На фасаді ззовні є виносний елемент, який всередині прикрашає керамічний листочок. Його зробили Лілія і Віктор Триколенки — автори панно в ресторані «Маяк», який знаходиться недалеко від лекторію.
Лише у серпні 2019 року Дніпропетровська обласна адміністрація надала лекторію статус охоронного об’єкту як «щойно виявленому об’єкту культурної спадщини».
Чому не добудували «Парус»? Як виглядав ресторан «Маяк» до того, як його розтрощили? Та чому занепав найбільший річвокзал України?
Про все це — у другій частині матеріалу від Dnipro.media та Ельміри Еттінгер: Маяк, Парус, річвокзал: перлини модернізму Дніпра. Частина 2
Читайте також: Містичні будинки Дніпра
Сподобалася стаття? Став вподобайку!
14