Як виглядав ресторан «Маяк» до того, як його розтрощили? Чому зупинилось будівництво готелю «Парус»? Та чому занепав найбільший річвокзал України?
Модернізм — один із найпомітніших архітектурних напрямів XX століття. В Україні його розвиток припав на радянський період, тож до таких будівель досі часто ставляться упереджено. Та попри суперечливу репутацію, чимало об’єктів модернізму мають мистецьку й історичну цінність.
Dnipro.media разом із дослідницею архітектури та захисницею культурної спадщини Ельмірою Еттінгер зібрали 10 знакових об’єктів модернізму в Дніпрі — від цирку-шапіто до закинутого готелю «Парус». Частина друга.
Ресторан «Маяк»
Колись ресторан «Маяк» вважався одним із найкращих в Україні. Його спроєктувала архітекторка Ельвіна Давидова — це була багаторівнева будівля на схилі Дніпра. Усередині працювали шість залів: на першому поверсі — бар «Нептун», другий і третій займала «Слов’янська зала», четвертий був відведений під весільну банкетну залу «Надія», а на шостому розташовувалась дискотека «Дніпропетровський каскад». Свого часу це було одне з найулюбленіших місць відпочинку дніпрян.
Перлиною ресторану «Маяк» був бар «Нептун», де розташовувалося унікальне керамічне панно, що прикрашало зону барної стійки. Стіни, стеля й колони були оздоблені так, ніби вкриті коралами. Автори панно — подружжя художників Лілія та Віктор Триколенки. Вони розробляли композицію два роки в радгоспі «Квіти Дніпропетровська», а ще рік тривав її монтаж у самому ресторані.
Після розпаду СРСР ресторан кілька разів змінював власників, а у 2017 році остаточно закрився. Спершу будівлю охороняли, але в травні 2024 року охорону зняли, і вандали почали проникати всередину. В результаті вони розтрощили панно, яке до того часу зберігалося в ідеальному стані.
На звернення щодо його збереження чи вивезення панно власники не відреагували.
Театр Опери та Балету
Театр опери та балету у Дніпрі на перший погляд здається типовим радянським проєктом. Насправді ж будівля унікальна — аналогів їй немає ні в Україні, ні серед архітектури колишнього СРСР. Проєкт створив архітектор Борис Жежерін у 1974 році. Він також відомий як автор головних павільйонів ВДНГ у Києві та щонайменше десяти музично-драматичних театрів у різних містах України.
Театр має стриманий, лаконічний дизайн, який був модним на початку 70-х: затемнене засклення, сонцерізи з анодованого алюмінію на фасаді та чіткі геометричні форми. Але найбільша краса була в деталях. Фоє оздобили бронзовим, а буфет — керамічним барельєфами. А другий поверх прикрасили горизонтальними вітражами на стелі, що є складною і уникальною прикрасою.
Наразі відомі лише два таких вітражі в Україні авторства Олександра Міловзорова: в Національній бібліотеці для дітей та в оперному театрі в Дніпрі. Усе художнє оформлення виконав видатний монументаліст і Заслужений художник України В’ячеслав Данілов.
Прикрасою театру є і великий фонтан поруч, який раніше мав кольорову підсвітку. Його прикрашає скульптура «Муза Талія», яку зробив Юрій Павлов.
Дніпровський національний університет
У ХХ столітті у світі набув популярності тренд на створення складних модерністських університетських кампусів. У Києві це втілили в архітектурі Київського національного університету та Київського політехнічного інституту. У Дніпрі аналогічний підхід реалізували для Дніпровського національного університету. Проєкт розпочали на початку 1970-х років, його автором став архітектор Леонід Супонін — голова Дніпропетровського відділення Спілки архітекторів.
Домінантами ансамблю університету є велика 7-поверхова споруда, в якій знаходяться аж 4 факультети: механіко-математичний, хімічний, біолого-екологічний, а також факультет фізики, електроніки і комп’ютерних систем. Бетонна будівля цікава одним прийомом — перед кожним вікном зробили бетонні перекладини.
Це спеціальні «жалюзі», які розсіюють сонячне світло в його найактивніший період, щоб воно не засліплювало людей у приміщенні. Ідея таких елементів походить від французького архітектора Ле Корбюз’є, який уперше застосував їх у будівлі Міністерства освіти та охорони здоров’я в Ріо-де-Жанейро. Подібні «жалюзі» можна побачити й на університетських будівлях у Києві та Миколаєві.
Інший спосіб боротьби із сонцем використали в Науковій бібліотеці: в ній по всьому периметру фасаду встановили вертикальні сонцерізи, які теж заломлюють промені сонця, що особливо важливо для бібліотек.
Також у бібліотеці є характерна для модернізму особливість: незліченні рослини на поверхах, які утворюють зимовий сад. Це теж робить атмосферу всередині більш комфортною.
В центрі кампусу стоїть загадкова цегляна будівля у вигляді розгорнутої книжки. Це недобудований корпус з лекторієм.
Його почали будувати в самому кінці 80-х, але з розвалом СРСР різко припинилося фінансування і корпус не завершили. Зараз в ній лише основні конструктивні елементи, сходи і великий лекторій із світловими отворами на стелі.
В планах Леоніда Супоніна було об’єднати усі корпуси, бібліотеку і спорткомплекс системою переходів, аби взимку переміщуватися між ними і не виходити на вулицю. Але це виявилось дорого і складно, тому від ідеї відмовилися.
Готель «Парус»
Готель «Парус» став своєрідною нездійсненою мрією Дніпра. Ще у 1972–1974 роках колектив архітекторів під керівництвом Володимира Олександровича Зуєва загорівся ідеєю звести у місті великий готель на майже 1000 місць, якому не було б аналогів у світі.
Над проєктом працювали також молоді талановиті архітектори: Борис Медгауз, В’ячеслав Товстік та Ігор Богданов.
За задумом, 32-поверховий готельний комплекс мав включати спортивно-оздоровчий, торгово-розважальний і туристичний центри, а також комплекс медичного та ремонтно-побутового обслуговування.
У 1974 році проєкт затвердили, і будівництво розпочали. Для цього спочатку намили ґрунт, а потім вбили палі у гранітний щит, що лежить в основі будівлі. Монолітно-залізобетонне осердя та опорні базові колони проєктували з розрахунком на велике навантаження: спеціально для цього маріупольський завод «Азовсталь» виготовив особливу марку легованої сталі.
До 1987 року будівництво «Паруса» було завершене приблизно на 80%: зведені основні конструкції, встановлені перегородки, більшість вікон та дверей уже стояли на місцях. Наступним етапом мало стати внутрішнє оздоблення та меблювання. Однак у цей момент, на тлі політики перебудови, фінансування раптово скоротили. За деякими свідченнями, причини були не лише економічні — скорочення могло бути частиною цілеспрямованої боротьби Михайла Горбачова з так званим «Дніпропетровським кланом», у межах якої обмежували фінансові потоки до регіону.
У 1995 році будівництво остаточно зупинилось і недобудова почала змінювати власників одна за другою. У 2005 році готель «Парус» було продано приватному інвестору, який заявив про намір завершити будівництво впродовж десяти років. Утім, жодних реальних робіт на об’єкті так і не розпочали.
У серпні 2016 року у відкритих джерелах з’явилася інформація про те, що до міської влади звернувся телеканал Discovery з пропозицією зняти демонтаж недобудови у межах телевізійного проєкту. Нібито представники каналу були готові навіть частково профінансувати підрив, якщо він стане частиною шоу про знесення масштабних споруд. Згодом, у вересні 2016 року, представниця Discovery Channel в Україні Ольга Дідок спростувала інформацію про можливу участь телеканалу у знесенні готелю. За її словами, на той момент Discovery не планував знімати нові програми в Україні, зокрема й у Дніпрі.
Після багаторічних судових процесів у 2021 році недобудований готель «Парус» було передано у власність громади. 23 лютого 2022 року Дніпровська міська рада ухвалила рішення про демонтаж споруди та подальше благоустрій території. Однак вже за день — з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну — реалізацію цих планів було фактично поставлено на паузу.
Попри те, що готель «Парус» вже три десятиліття стоїть занедбаним, його архітектура й масштаб досі вражають. Вартість завершення будівництва сьогодні майже дорівнює вартості демонтажу. Та все ж, із двох шляхів — знести або відновити — варто було б обрати другий. Відтворений у первісному задумі чотирьох архітекторів 1974 року, «Парус» міг би стати знаковою архітектурною перлиною і справжньою гордістю Дніпра.
Річковий вокзал
У Дніпрі розташована ще одна рекордна споруда — найбільший річковий вокзал в Україні. Його автором став архітектор Володимир Веснін, відомий також проєктами дніпровського автовокзалу та будівлі Апеляційного суду.
У місті, що відігравало ключову роль у річковій навігації, постала потреба замінити старий вокзал 1952 року більш масштабною сучасною будівлею.
Коли будівництво річкового вокзалу завершили, пасажирські перевезення Дніпром уже стрімко занепадали. Відкриття нової будівлі відбулося у 1988 році — якраз у розпал перебудови, коли річкові мандрівки втрачали популярність.
Величезна будівля зі складною й виразною архітектурною композицією, що нагадує лайнер, готовий вирушити в плавання, виявилася непотрібною. Уже в середині 90-х, на тлі занепаду річкових перевезень, приміщення вокзалу почали здавати в оренду приватним компаніям. Кожен орендар облаштовував простір на свій смак. Поступово вокзал втратив автентичний вигляд і став схожим на хаотично заставлений офісний центр
У 2019 році з’явилася інформація про плани реконструкції річкового вокзалу в Дніпрі. Проєкт передбачав перетворення частини будівлі на бізнес-центр на воді, зберігши при цьому її функцію річкового транспортного вузла. Роботи мали стартувати у 2020 році, однак реконструкція так і не розпочалася.
Наразі більшість орендарів залишили будівлю, і сьогодні річковий вокзал виглядає покинутим і забутим.
Чому літній театр в парку Глоби унікальний? Яким був льодовий палац «Метеор» до занепаду? І чому автовокзал Дніпра став чи не останнім футуристичним проєктом радянської епохи?
Про все це — у першій частині матеріалу від Dnipro.media та Ельміри Еттінгер: Літній театр, Метеор, автовокзал: перлини модернізму Дніпра
Читайте також: Палац студентів ДНУ: між реставрацією й політичним конфліктом
Сподобалася стаття? Став вподобайку!
14