Вони народилися в один день, але мають різні характери. За календарем — Діви, за суттю — міста-фортеці, що колись зводилися для оборони. Цими днями святкують свій день народження одразу в кількох куточках України: на заході, сході, півдні та в центральній частині.
Медіа пʼяти міст-іменинників — Дніпра (Dnipro.media), Бахмута (Вільне Радіо), Вінниці (20 хвилин), Ужгорода (Varosh) та Миколаєва (МикВісті) — обʼєднались, щоб розповісти, чим вони схожі, чим відрізняються і який характер мають. І відсвяткувати разом з усіма іменинниками.
Що спільного у Дніпра, Бахмута, Ужгорода, Вінниці та Миколаєва
Якщо про людей можна сказати, що всі знайомі через шість рукостискань, то про сьогоднішніх іменинників: їх єднають річки та дороги.
Кожне з пʼяти міст стоїть на річках: місто Дніпро — річка Дніпро; для Бахмута — Бахмутка; у Вінниці — Південний Буг; Миколаїв — місце злиття Південного Бугу та Інгулу; Ужгород — Уж. Тож не дивно, що в кожному місті можна почути від молоді про традиційне місце зустрічі «на набережній».
Не лише вода, а й дороги ведуть до іменинників. Бахмут, Вінниця, Дніпро, Ужгород та Миколаїв — важливі транспортні вузли: усі мають (або мали у випадку Бахмута) значущі залізничні/автомобільні магістралі.
Кожне з міст дало Україні не одне покоління інтелігенції: історично індустріальні й освітні осередки тут виховували спеціалістів з машинобудування, логістики, мовознавства тощо.
З жагою до знань, творчості та самопізнання кожен з іменинників може запросити до унікального музею (різних у тематиках, але єдиних у своїй неповторності по країні): в Миколаєві — музей суднобудування, у Дніпрі — Музей Пам’яті єврейського народу і Голокост в Україні, в Ужгороді — кафе-музей «Під замком», у Вінниці — Музей трамвая, у Бахмуті — Музей Писанки. Останній наразі не працює через окупацію територій, втім його майстер продовжує свою діяльність на Донеччині.
Не останній пункт, що поєднує міста, які святкують — це Україна. Кожне з міст — частина незалежної країни, яку формують як спільними цінностями, поглядами, прагненнями, інтересами, так і унікальністю кожного з міст, селищ та сіл.
Що вирізняє Дніпро, Бахмут, Миколаїв, Вінницю та Ужгород
Дніпро – місто з «плавучим» іменем
«[…]А місто зачинали не царі —
козацька почала його сірома:
вона селилась зроду на Дніпрі,
вона отут була у себе вдома.
А то вже потім дати, імена,
вельможі, архітектори, проспекти,
поклони, храми, креслення, проєкти —
весь город, що на пагорбах зринав[…]»
Історики простежують заселення території сучасного Дніпра ще від кам’яної доби: археологи виявили стоянки первісних людей уздовж річок і на Монастирському острові, й на Ігрені та Чаплях. Ріка завжди була важливою транспортною артерією цих поселень й частиною шляху «із варяг у греки», яким ходили княжі дружини до Візантії.
У XVI–XVIII століттях сформувалася мережа козацьких поселень, що стали основою сучасного Дніпра: Старі Чаплі, Діївка, Сухачівка, Таромське, Стара Ігрень, Лоцманська Кам’янка, Мануйлівка, Половиця, Нові Кайдаки та інші.
У 1645–1650 роках громада заснувала Новий Кодак — козацький центр Кодацької паланки з кількома тисячами мешканців.
Історик Дмитро Яворницький, посилаючись на єпископа Феодосія (Макаревського), вказує, що на 1645 році у містечку Новий Кодак вже існував храм. Сам же єпископ писав: «запорожці за допомогою татар кілька разів нападали в Нових Кодаках на ляхів, маючи намір оволодіти Кодаками, жорстоко билися тут, але не здолали численних ляхів і з гніву запалили містечко …в полум’ї згорів невеличкий храм, критий соломою і очеретом. Ляхи після цього залишили Нові Кодаки …запорожці негайно зайняли згарище, побудували кілька хиж і храм св. Миколая й оновили таким чином містечко Нові Кодаки».
Читайте також: Дмитро Яворницький – легенда української історії
У 1784 році Катерина ІІ назвала місто Катеринославом. Однак син імператриці Павло I, який прагнув знищити всякі нагадування про діяльність матері, вже у 1797 перейменовує Катеринослав на Новоросійськ. Місто стало центром Новоросійської губернії, яка крім власних земель включала Запоріжжя, Едісан (регіон на півдні України), Крим з Приазов’ям і гирло Дону.
Син Павла I, Олександр I, який обіцяв дворянській спільноті «правити за заповідями своєї бабці — Катерини Великої», в 1802 р. повертає місту попередню назву — Катеринослав.
Читайте також: Як зросійщені Одеса та Дніпро виборюють свою українську ідентичність
У добу Української революції та визвольних змагань 1917–1921 років у місті громада обговорювала питання відмови від імперської назви.
В середовищі української інтелігенції, зокрема за ініціативою Яворницького, виникла пропозиція назвати місто Січеславом — на честь Запорозької Січі, щоб підкреслити його козацьке коріння.
Назву підтримала значна частина місцевої громади, особливо вчителі, культурні діячі, учасники національного руху. У пресі та в публічних виступах того часу Катеринослав часто згадувався як Січеслав. Це мало символічний характер: козацька традиція розглядалася як історична основа для української державності, а нова назва мала стати маркером національного відродження. В історіографії та документах можна зустріти подвійне вживання — офіційний Катеринослав і популярний серед патріотів Січеслав.
У 1926 році радянська влада перейменувала Катеринослав у Дніпропетровськ, поєднавши назву ріки Дніпро з прізвищем тодішнього представника СРСР Григорія Петровського.
Читайте також: «У повітрі пахло незалежністю». Як 34 роки тому в Дніпрі вперше підняли український прапор
Після проголошення незалежності України історики, культурні діячі та громадські активісти неодноразово порушували питання про зміну радянської назви міста.
Зрештою 19 травня 2016 року Верховна Рада ухвалила постанову і офіційно перейменувала Дніпропетровськ на Дніпро відповідно до закону про декомунізацію
Дніпро — індустріальний гігант
Місто з другої половини XIX століття перетворюється на промисловий центр. Вирішальним поштовхом стало відкриття у 1873 році Катерининської залізниці, яка поєднала залізорудний басейн Кривого Рогу з вугільними копальнями Донбасу. Важливу роль у процесі відіграв підприємець і громадський діяч Олександр Поль: він одним із перших виявив багаті поклади залізної руди в районі Кривого Рогу, організував їх дослідження і виступав за будівництво залізниці та мосту через Дніпро для розвитку металургійної галузі.
У 1884 році розпочав роботу металургійний завод. У наступні десятиліття темпи індустріалізації зростали: у місті будували нові машинобудівні підприємства, з’являлися хімічні виробництва.
Саме через масштаби виробництва й концентрацію індустріальних потужностей сучасники порівнювали Дніпро з Манчестером, Шеффілдом та бельгійським Сереном біля Льєжа. Ці порівняння закріпили за містом образ «індустріального гіганта», що визначав його роль у регіоні протягом усього XX століття.
Місто посеред війн та революцій
На початку Першої світової війни Катеринослав перетворився на масштабний центр прийому переселенців. Наприклад, лише за один день 1 вересня 1915 року до міста прибули 10 потягів із 4675 біженцями.
Між 1917 і 1919 роками Катеринослав став ареною боротьби політичних сил: Центральної Ради, більшовиків, Антанти, УНР, білогвардійців, місцевих отаманів та махновців.
На виборах до Всеросійських Установчих зборів проукраїнські партії сумарно отримали 26 % голосів, тоді як більшовики лише 11,7 %. У склад губернського виконавчого комітету входили представники від «Просвіти» та «Українського видавництва», а на міських з’їздах активно діяли українські ради. У Катеринославі у 1917-1918 року працювали понад 20 українських організацій і товариств, зокрема і культурно-просвітницькі об’єднання, які формували осередки й у повітах.
Восени 1917 року ситуація різко змінилась. Після Жовтневого перевороту більшовики захопили владу: «сільські ради активізувались і перебрали на себе функції місцевого управління». Наприкінці року Катеринослав остаточно перейшов під радянський контроль
Читайте також: Свідки великого терору: як реабілітують жертв репресій на Дніпропетровщині
Під час Другої світової війни 26 серпня 1941 року німецькі війська увійшли до міста. 13 жовтня 1941 року нацистська влада наказала зібрати все єврейське населення Дніпропетровська на площі за тодішнім універмагом «Люкс». Під конвоєм колони рушили в напрямку Червоноповстанської балки — території нинішнього Ботанічного саду ДНУ. Біля яру організували пункт збору цінностей, після чого групи людей по 5–20 осіб розстрілювали пострілами в потилицю.
За свідченнями істориків, лише за 2 дні 13–14 жовтня нацисти вбили понад 11 тисяч євреїв.
Якщо у листопаді 1941 року у Дніпропетровську проживали близько 233 000 містян, то вже у березні 1942 року залишилося 178 000 людей.
У 2014 році, після початку російської агресії проти України, Дніпропетровськ став одним із центрів спротиву та організації оборони. Весною в місті активно діяли проросійські сили, однак їм не вдалося взяти контроль над містом.
Читайте також: «Відчуття юнацького бунту і того, що ми робимо щось історичне»: як повалили пам’ятник Леніну в Дніпрі
«Дніпро став головним тилом фронту. Тут формувалися перші добровольчі підрозділи — “Дніпро-1”, “Дніпро-2”, тут збирали допомогу армії і переселенцям», — зазначає історикиня Тетяна Портнова.
Паралельно з армією і Нацгвардією у місті діяли добровольці, які зупинили поширення «русской весны» на схід і південь України.
Читайте також: Як росія окуповувала Крим:початок російсько-української війни
«Ракетна столиця України»
У 1944 році громада заснувала Південний машинобудівний завод, де спершу виготовляли військову техніку, а вже за кілька років налагодили випуск балістичних ракет.
У 1954-му Михайло Янгель разом із командою конструкторів організував КБ «Південне». Під час «холодної війни» інженери «Південмашу» випускали понад сотню ракет щороку, а конструктори «Південного» розробляли носії «Циклон» і «Зеніт».
А вже в 1995 році українські науковці з Дніпра вивели на орбіту перший національний супутник «Січ-1». Згодом розробники долучились до міжнародних програм: запускали «Зеніти» у рамках «Морського старту», створювали перший ступінь для американської ракети «Antares», яка доставляла вантажі на МКС для NASA. Конструктори «Південного» також співпрацювали з Європейським космічним агентством, постачаючи двигуни для малих супутників.
Навіть під час повномасштабної війни працівники «Південмашу» й дослідники КБ «Південне» продовжують працювати, попри обстріли. Вони зберігають зв’язки з міжнародними партнерами, підтримують космічні програми й передають досвід новому поколінню.
Читайте більше: Дніпро — «космічна столиця» України
Дніпро — місто стійкого українства
Протягом століть Дніпро виборював право бути українським. Місто не раз опинялося в центрі імперських міфів та проросійських наративів: від часів російської імперії й радянської політики русифікації до новітніх спроб впровадження «русского міра» та щоденних російських обстрілів.
Місто офіційно перейменовували п’ять разів, але як би його не називали — Дніпро завжди був, є і буде самобутнім і проукраїнським.
Дату заснування міста окупанти намагались перекрутити, аби підлаштувати історію під російськи міфи. Але жодна спроба не змогла стерти справжні козацькі корені та мультикультурне минуле міста. Дніпро — це Україна. Дніпро — це любов.
Від солеварів до символу війни: чим особливий Бахмут
- Місто-фортеця. Бахмут виник наприкінці XVII століття як слобода солеварів, а вже у 1703 році тут звели фортецю для захисту від набігів татар і ногайців. Саме тоді почалася історія міста як прикордонного військового центру.
- Шампанське з шахт. У Бахмуті розвинули унікальне виноробство: у підземних алебастрових шахтах виробляли ігристе за класичною технологією. «Артемівське» шампанське довго було візитівкою міста.
- Архітектурні перлини. До повномасштабної війни у місті зберігалося близько 30 історичних будівель — церкви XVIII–XIX ст., синагоги, маєтки підприємців та будівля колишнього Азовсько-Донського банку. Багато з них зруйновані російськими обстрілами.
- Місто троянд. До війни вулиці Бахмута прикрашали тисячі троянд, які стали його символом. Сьогодні бахмутяни висаджують троянди по всій Україні як знак пам’яті про рідне місто.
- Символ незламності. У 2022–2023 роках за Бахмут точилися найдовші й найзапекліші бої повномасштабної війни. Попри руйнування, місто стало символом стійкості та мужності України.
Детальніше про історію Бахмута та унікальність цього іменинника читайте у матеріалі видання Вільне Радіо.
Цим впізнавана Вінниця
- Археологічні знахідки свідчать, що на території сучасної Вінниці люди селилися ще за часів трипільської культури, скіфів, черняхівців та давньоруських поселень. Вінниця була тричі столицею Української Народної Республіки: у грудні 1918 року, лютому-березні 1919 року та травні 1920 року.
- Відкриття залізниці у XIX столітті сприяло розвитку промисловості: у Вінниці запрацювали пивзавод, м’ясокомбінат, взуттєва та швейна фабрики. Нині тут працюють потужні машинобудівні та харчові підприємства, активно розвиваються індустріальні парки. Вінниця також є важливим центром для релокованих підприємств, де понад 20 компаній відновили свою діяльність, зокрема у сфері виробництва побутової хімії та косметичних засобів.
- Водонапірна вежа, зведена у 1911–1912 роках архітектором Григорієм Артиновим, є однією з архітектурних перлин Вінниці. Спочатку вона виконувала функції водонапірної станції та міського годинника. Після реконструкції у 1978–1985 роках вежу адаптували під музей «Місто у дзеркалі часу», де розмістили експозиції, присвячені історії Вінниці, її архітектурі та культурній спадщині, а також тимчасові виставки сучасного мистецтва. З оглядового майданчика на висоті 30 метрів відкривається захоплива панорама на набережну, центральні вулиці та історичні будівлі міста.
- Саме у Вінниці знаходиться найбільший у Європі річковий світломузичний фонтан «Рошен». Його довжина — 97 метрів, висота струменя до 60 метрів. Взимку фонтан занурюють під воду, щоб він зберігався до нового сезону. Крім нього, у місті налічується майже два десятки інших фонтанів — від класичних до світломузичних, завдяки чому Вінницю справедливо називають містом фонтанів.
- У Вінниці зберігають забальзамоване тіло видатного хірурга Миколи Пирогова. З 1861 року він жив у маєтку «Вишня», заснував тут лікарню та аптеку. Після смерті у 1881 році тіло Пирогова помістили у церкві-усипальниці, зведеній у 1885 році. Музейний комплекс сьогодні включає маєток, музей-аптеку, церкву-усипальницю та парк із деревами, посадженими самим Пироговим. Садиба є важливим культурним і науковим центром і одним із найпопулярніших туристичних об’єктів міста.
Детальніше про історію Вінниці та унікальність іменинниці читайте у матеріалі видання 20 хвилин.
Унікальність Миколаєва у пʼяти фактах
- Місто кораблів. Миколаїв із моменту заснування у 1789 році став центром суднобудування. Тут будували військові й цивільні кораблі, у тому числі судна світового класу.
- Найстаріший яхт-клуб на Чорному морі — теж тут. Миколаївський яхт-клуб, створений у 1887 році, є найстарішим в Україні та унікальним для всього Чорноморського узбережжя
- Найдовша пішохідна вулиця в Україні. У Миколаєві розташована вулиця Соборна, яка простягається майже на 1,5 кілометри. Це найдовша пішохідна вулиця в країні, де поєднуються історична архітектура, сучасні кав’ярні та громадський простір для прогулянок.
- Місто, що виросло з води. Мікрорайон Намив з’явився завдяки штучному розширенню площі міста: у 1970-х роках частину акваторії річки Південний Буг засипали піском, перетворивши воду на суходіл. Так Миколаїв отримав новий житловий масив на місці, де колись була ріка.
- Миколаївська астрономічна обсерваторія — одна з найстаріших в Європі, заснована у 1821 році як морська. Вона й сьогодні продовжує роботу. Внесена до попереднього списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Детальніше про історію Миколаєва та унікальність цього іменинника читайте у матеріалі видання МикВісті.
Що ви могли не знати про Ужгород
- Найдовша липова алея у Європі. Її довжина 2,2 кілометра. Понад 300 дерев у 1928 році висадили чеські ботаніки. Щоб її побачити, прогуляйтеся набережною Незалежності.
- В Ужгороді знаходиться найменший в Україні маяк — завдяки своїй формі та вбудованому світлодіоду, який блимає. Статую встановили на парапеті пішохідного мосту у 2011 році на честь «Ужгородської регати».
- Один з найстаріших храмів України (другий після Софії Київської) теж знаходиться в Ужгороді. Це — Горянська ротонда. Її зводили між X і XIV століттями, точна дата початку будівництва невідома. Усередині збереглися унікальні фрески XIV–XV століть, створені італійськими майстрами.
- У Закарпатському краєзнавчому музеї, який знаходиться у стінах Ужгородського замку, можна побачити один з найдавніших експонатів у Європі — це відбиток тунця одинокого, якому 33 млн років.
- Саме в цьому місті відкрили першу євроколію – потяги з Ужгорода їздитимуть у європейські столиці — Братиславу, Будапешт, Відень — без пересадки.
Детальніше про історію Ужгорода та унікальність цього іменинника читайте у матеріалі видання Varosh.
Ваш донат — це наша суперсила!
ПідтриматиЧитайте також: День міста: які сувеніри з Дніпра показують місто по-справжньому
Сподобалася стаття? Став вподобайку!
6